Негайно зняти картину! Так недалеко і до галюцинацій! Генріх схоплюється на ноги і ненароком збиває рукою графин з водою.
— Що сталося, гер обер-лейтенант? — питає напівроздягнений Курт, що вбіг до опочивальні.
— Хотів погасити світло і якось зачепив графин. Прибери скалля, а потім зніми оту картину — вона мене дратує!
Коли Курт пішов, Генріх знову поклався в ліжко. Тепер його пече гострий сором: так розпустити нерви! А вони ж його найголовніша зброя, можна сказати, єдина зброя! І це після всіх обіцянок, які він собі дав у Парижі! Ну, не думай ні про що, засни, навіть не картай себе! Ось так: спокійно, зручно простягнутися на ліжку, тепер вдихнути повітря… видихнути… ще раз… ще… аж поки дихання не стане зовсім рівним… І рахувати: один, два, три, чотири…
За півгодини Генріх заснув і прокинувся лише о десятій ранку.
— Курт, ти чого мене не збудив! — напустився він на денщика.
— Ви так міцно спали, гер обер-лейтенант…
Генріх кинувся до телефону.
— «Жених»?.. Я сьогодні зле себе почуваю і трохи спізнюся. Якщо мене питатиме «дядя», щось вигадай… Кажеш, поїхав на цілий день? Чудово! Тоді я зайду в одній справі до «монаха» і звідти просто до тебе.
Після сніданку, коли Генріх зібрався вже йти, до кімнати зайшла покоївка.
Генріх окинув її пильним поглядом.
— Дозвольте прибрати посуд, месьє офіцер? — чомусь французькою мовою запитала вона.
— Прошу, але надалі такі питання вирішуйте от з ним, — кивнув Генріх на Курта.
Покоївка стрельнула очима в бік денщика. Курт почервонів.
Від замку до містечка Генріх вирішив пройтися пішки і для моціону, і для того, щоб краще обміркувати лінію своєї поведінки з Міллером. Лютц сказав правду: щось надто запишався начальник служби СД після подяки, яку він дістав від Бертгольда! Гадає, що може тепер обійтись без фон Гольдрінга? Треба дати йому зрозуміти, що це не так! Кинути якийсь натяк, тримати себе більш владно, як і годиться зятеві високопоставленої особи… Такий боягуз, як Міллер, відразу злякається.
Випадок показати свій гонор трапився відразу ж, тільки Генріх підійшов до служби СД, що займала окремий будинок, недалеко від штабу.
— Як пройти до кабінету вашого начальника? — запитав Генріх вартового, що стояв біля входу з автоматом у руках.
— Другий поверх! — недбало кинув той, навіть не глянувши на обер-лейтенанта.
— Як ти, мерзотнику, відповідаєш офіцерові? — напустився на вартового Генріх.
Гестапівці, що купкою стояли трохи осторонь і палили, з цікавістю повернули голови.
— Я відповідаю, як положено! — зухвало відповів вартовий, і очі його насмішкувато блиснули.
— А, он як! Ротенфюрер! — розлютовано гукнув Генріх унтер-офіцера, що стояв серед купки тих, що палили.
Унтер-офіцер зробив кілька кроків вперед і виструнчився.
— Цю ж мить передайте геру Міллеру, що барон фон Гольдрінг просить його негайно вийти сюди!
Ротенфюрер зник за дверима. За якусь хвилину в них з'явилася постать Міллера. Вигляд у нього був стривожений.
— Що сталося?
— Саме про це хочу запитати вас і я! Як могло статися, що у вас біля дверей чергують не солдати, а хами, які дозволяють собі ображати офіцера!
Очі Міллера звузились, як у кішки. Він зробив крок до вартового і навідліг вдарив його з такою силою, що солдат похитнувся.
— Негайно ж змінити цього йолопа і відправити в карцер! Я сам з ним потім порозмовляю і навчу ввічливості!
Підхопивши Генріха під руку, Міллер повів його на другий поверх, на ходу перепрошуючись.
— Не дурно батько натякнув мені під час нашої зустрічі в дорозі, що він трохи поспішив, висловивши вам свою подяку! — холодно спинив його Генріх. — Коли вже в службі СД солдати починають забувати про свій обов'язок…
— Бароне, ще раз пробачте, але запевняю — це поодинокий випадок. Невже нашу дружбу, таку щиру і перевірену, може зіпсувати один йолоп, якого я так провчу… — Міллер стиснув кулаки, і Генріх зрозумів, що справді нагнав на нього страху.
— Ну, гаразд, будемо вважати цей інцидент вичерпаним! — поблажливо сказав він.
Вони зайшли до кімнати, що правила Міллеру за приймальню. Тут, окрім Кубіса і гестапівця-фельдфебеля, був ще якийсь громадянин у цивільному. З його досить вільної пози Генріх зрозумів, що це не заарештований. Швидке, натреноване око відразу ж відзначило всі найхарактерніші риси обличчя цивільного. Особливо брови — надзвичайно широкі і густі, вони так низько звисали над очницями, що майже ховали за собою очі.