Англо-американці використовують сприятливу для них обстановку — те, що наші основні сили прикуто до Східного фронту, де зараз точаться запеклі бої. Як відомо, наш наступ в районі так званої Орловсько-Курської дуги, на жаль, не мав успіху. Наше верховне командування вирішило піти на дальше скорочення Східного фронту, щоб накопичити резерви для майбутнього могутнього удару, розрахованого на остаточний розгром ворога. Згідно наказу командування наші війська відійшли тепер на правий берег Дніпра, створили там міцний пояс оборони і готуються до великого наступу на весну наступного року. Перейти цю природну водну перепону — Дніпро — і вибити наші війська з наддніпрянських укріплень більшовики не зможуть.
Користуючись тим, що наша авіація прикута до Східного фронту, англо-американські варвари розпочали жорстоке бомбардування території фатерланду з повітря. Вони сподіваються приголомшити нас цим, але не врахували, що їхні злочинні дії тільки викличуть більше люті у наших солдатів, збільшать їх волю до відплати і перемоги. А вона буде — фюрер заявив, що Німеччина кує зараз нову грізну зброю, яка дозволить нам вщент розгромити всіх наших ворогів.
На нас з вами теж покладено великі завдання. Скажу конкретніше: саме зараз ми мусимо здійснити один захід, і здійснити швидко і рішуче. Командуючий нашими військами в Італії фельдмаршал Кессельрінг наказав в триденний строк обеззброїти всю італійську армію. Згодом з неї будуть створені з'єднання добровольців, а більш хитких відправлять як полонених до таборів і на наші заводи. Для здійснення цього заходу кожна дивізія одержала певний район. Нам виділено оцей, — Еверс показав на карті. — Всі італійські гарнізони, розташовані тут, ми повинні обеззброїти і взяти під охорону.
Еверс опустився в крісло і, вже сидячи, докінчив:
— От і все. Тепер, гершафтен, розходьтеся і спокійно виконуйте ваші обов'язки. Тут прошу залишитися командирів полків і начальників штабів, оберста Кунста і вас, гер Лютц.
Генріх вийшов з наради радісно збуджений — схоже було на те, що корабель починає палати з усіх боків. Цікаво, як сприйме звістку про капітуляцію Матіні? Адже події, що розгортаються в Італії, безпосередньо стосуються і його. Треба зайти в госпіталь…
Але в госпіталі повідомили, що головлікар з півгодини тому кудись виїхав.
Сподіваючись, що він знайде Матіні у себе вдома, Генріх поспішив до замку. На такий візит він міг цілком розраховувати, бо між ним і Матіні за місяць їхнього знайомства встановилися дружні взаємини, і його новий приятель часом приходив без попередження, іноді просто для того, щоб виспатися: головлікар жив при госпіталі і його часто будили вночі.
Цією щирою невимушеністю в поводженні Матіні найбільше подобався Генріху. З ним не треба було додержуватись правил етикету, розважати розмовами, коли хотілося спочити і помовчати. І вони справді інколи цілий вечір просиджували мовчки, — один з книгою в руці на дивані, другий біля письмового стола, пишучи листи чи переглядаючи газети. Зате іншого разу вони так захоплювались розмовою чи суперечкою, що час спливав зовсім непомітно, і обидва згадували про сон вже тоді, коли у вікнах починало сіріти.
У ті вечори, коли до них приєднувався Лютц, суперечки ставали особливо гострими, бо всі троє, однаково ненавидячи війну, зовсім по-іншому дивилися на причини, що її породжують, і на майбутнє людства. Чесний, але інертний Лютц, боляче переживаючи події, сприймав їх з покорою приреченої людини, бо не вірив у можливість будь-якої боротьби з лихом, породженим, як він твердив, самою природою людей. Більш схильний до філософських узагальнень Матіні зважав на вплив соціальних систем на історичний розвиток людства, проте не сподівався на якісь істотні зміни в найближчому майбутньому, бо прогрес він розумів як повільну і дуже поступову еволюцію. Генріх, не наважуючись цілком відверто висловлювати свої думки, все ж силкувався довести обом всю помилковість їхніх поглядів.