Матіні, як і сподівався Генріх, був у нього — він лежав на дивані і солодко спав.
— Мартін, чуєш, Мартін, — тихенько покликав Генріх. Йому і шкода було будити свого гостя, і не терпілося повідомити важливу новину. — Підводься негайно, бо обіллю водою!
Матіні схопився на ноги і розсміявся:
— Я чув, як ти зайшов, але ліньки було навіть очі розплющити — видався дуже важкий день.
— Я б не будив тебе, коли б не така виняткова подія, як капітуляція Італії.
— Що?
Генріх докладно переказав те, про що розповідав Еверс на нараді. В міру того, як він говорив, обличчя Матіні світлішало, радісна посмішка ширшала.
— А тепер приготуйся вислухати неприємне: є наказ протягом трьох днів обеззброїти всю італійську армію, — закінчив Генріх.
Матіні зблід.
— Ти гадаєш, що ці події якось можуть торкнутися і тебе?
— Мене можуть демобілізувати, і хоч я не від того, але приготуватися однаково слід. Доведеться йти.
— Візьми мою машину. Курт, відвезеш синьйора Матіні в госпіталь! — гукнув Генріх, прочинивши двері кабінету.
— Був би дуже радий, коли б ти дозволив мені поїхати ще в одне місце, це кілометрів за п'ять від Кастель ла Фонте.
— їдь хоч і за десять. Мені машина сьогодні не потрібна. Якщо швидко впораєшся, повертайся сюди, тільки мене, коли я спатиму, не буди. Завтра, мабуть, буде дуже клопіткий день.
— Навряд щоб я впорався сьогодні швидко!
Телефонний дзвінок розбудив Генріха вдосвіта.
— Негайно до «ігумена»! — почувся голос Лютца.
Вчора з наказу штабу корпусу були змінені позивні всіх офіцерів штабу, і віднині генерал звався «ігуменом».
— У чому справа? — запитав Генріх Лютца, коли за чверть години прибув до штабу.
— Зажди! — чомусь пошепки відповів той і швидко пішов до кабінету генерала.
Пробув він там досить довго. З кабінету долинали телефонні дзвінки, голосні, навіть сердиті вигуки генерала.
— Гер Гольдрінг! — висунувшись з дверей, гукнув, нарешті, Лютц.
У кабінеті, крім генерала і його ад'ютанта, був також начальник штабу Кунст.
— Гер фон Гольдрінг, беріть двох автоматників і їдьте мерщій до Палермо, дізнайтесь, як там у них. Звідти заїдьте до Шатель-Дельфіно. Накажіть негайно налагодити зв'язок з дивізією.
— Пробачте, гер генерал, а про віщо саме я повинен дізнатися?
— Як про віщо? Хіба ви нічого не знаєте?
— Я не встиг поінформувати фон Гольдрінга, — кинув Лютц.
За своєю звичкою, відрубуючи одну фразу від другої, начальник штабу пояснив:
— Коротко справа стоїть так: про роззброєння стало відомо італійським частинам; деякі з них повстали; частина втекла в гори; зв'язок з полками перервано; маємо відомості, що в окремих місцях між нашими частинами і італійцями точаться бої. Зрозуміло?
— Яволь! Дозвольте виконувати?
— Не гаючи часу!
Просто від штабу Генріх з двома автоматниками і з Куртом біля руля помчав на Палермо. За півгодини він уже був у штабі полку.
— Передайте генералові, що італійців обеззброєно по всіх залогах, крім двох рот, які встигли піти в горн. Бою не було — лише невеличка перестрілка. Втрат з нашого боку нема. Зв'язок сьогодні буде налагоджено, — сповістив командир полку, оберст Функ.
Генріх помчав далі.
Під'їжджаючи до Шатель-Дельфіно, він почув стрілянину і наказав зупинити машину. Ясно долинули автоматні і кулеметні черги.
— Їхати повільно. Автоматники, приготуйсь!
Коли вже під'їздили до Шатель-Дельфіно, з міста вискочив мотоцикліст.
Генріх подав йому знак зупинитися.
— Що за стрілянина? — запитав він.
— Оточені в казармах італійські солдати відкрили вогонь по наших!
Машина рушила далі. Стрілянина не вщухала. Німецькі солдати ходили по вулицях при повному озброєнні, цивільного населення не було видно.
У штабі полку Генріху пояснили, що вчора ввечері частина італійських солдатів — приблизно два взводи — втекла. Не повіривши чуткам про роззброєння, більшість солдатів залишилася в казармах. Та коли сьогодні вранці казарми оточили, італійці відкрили вогонь. Зараз до них послано парламентерів для переговорів. Якщо переговори не дадуть наслідків, доведеться вдатися до більш рішучих заходів, щоб до вечора обеззброїти всіх.