Напад гарібальдійців на замок буквально приголомшив усіх. І не так своєю несподіваністю, як доброю організованістю. Бійниці в стінах, грати на вікнах, важкі ковані ворота — все давало охороні можливість витримати не те що зухвалий наскок групи партизанів, а й облогу численнішого ворога. А проте охорона не зробила жодного пострілу, мабуть, взагалі не чинила опору. Крім того чорносорочечника, якого забили у вестибюлі.
«Як же все сталося? Що доповісти вищому начальству? Чим себе виправдати?» — запитували один одного Еверс і Міллер, даремно шукаючи виходу з скрутного становища.
Вони знали, що насамперед спитають з них, і розуміли, якої непоправної помилки припустилися, не подбавши своєчасно про охорону Штенгеля. Ні, їхніх виправдань навіть не схочуть вислухати, якщо з майором станеться якесь нещастя!
Думки про Штенгеля найбільш непокоїли і Марію-Луїзу. Як нещасливо, як фатально все склалося! І саме тоді, коли її взаємини з бароном почали налагоджуватись саме так, як вона того хотіла.
— Ви… ви повинні їх врятувати! Ви обіцяли бути моїм рицарем, а самі залишили мене і дядю напризволяще, та ще з хворим бароном на руках! Умовте генерала відпустити тих клятих заложників, через яких усе сталося! — благала графиня Гольдрінга.
— Завтра ж вранці піду до генерала. Спробую на нього вплинути, — пообіцяв Генріх.
Але генерал сам згадав про свого офіцера для особливих доручень. Напад на замок стався з суботи на неділю, а в понеділок ранком Лютц повідомив свого друга, що генерал викликає його в дуже важливій і негайній справі.
— Генерал доповів учора командуванню північної групи про наші події, і йому наказали вжити всіх заходів, щоб негайно звільнити Штенгеля, — пояснив Лютц, коли Генріх прибув до штабу. — А сьогодні вранці до нас з'явився представник штабу північної групи і привіз офіціального наказа. В ньому теж ідеться головним чином про Штенгеля, а про графа і Функа згадується лише постільки-поскільки… Втім, швидше йди, — генерал уже двічі запитував про тебе!
В кабінеті генерала, крім самого Еверса, були Міллер і офіцер з погонами оберст-лейтенанта, очевидно, представник командування.
— А, гер обер-лейтенант! Нарешті! — зрадів Еверс. — Прошу, знайомтеся і сідайте. Розмова у нас буде цікава і… трохи несподівана. Йдеться про дуже відповідальне доручення.
— Я весь увага, гер генерал!
— Завдання, яке ми вирішили вам дати, виходить за рамки ваших обов'язків офіцера для особливих доручень, — якось урочисто почав генерал. — Воно виключне і справді особливе. Коротше: ми вирішили вас надіслати до загону гарібальдійців!
Доручення, дійсно, було настільки несподіване, що Генріх здивовано глянув на присутніх.
— Так, так, вам не вчулося. На вас покладається місія знайти командира загону гарібальдійців і почати з ним переговори про обмін заложниками. Ми згодні випустити заарештованих у Палермо, коли вони погодяться відпустити тих, кого захопили в замку. Якщо виникнуть якісь ускладнення, висуньте пропозицію повернути одного майора Штенгеля!
— Смію зауважити, — втрутився представник командування, — що коли ми наполягатимемо на тому, щоб повернули саме Штенгеля, ми цим його демаскуємо. Партизани почнуть цікавитись і…
— Маєте рацію, маєте рацію, — погодився генерал.
— Треба так вести переговори, щоб партизани думали: найцінніша для нас фігура — граф Районі, — порадив Міллер.
— А якої думки ви, бароне, про доручення загалом? — Еверс запитливо глянув на Генріха.
— Я ладен виконати перше-ліпше завдання, гер генерал, яким би важким воно не було. Тому дозволю собі висловитись лише про форму виконання доручення, а не про його суть. Ви не заперечуєте?
— Говоріть, бароне!
— Мені доводилося стикатися з партизанами в Білорусії, і я переконався — вони дуже ревно стежать, щоб якось не зачепили їх військову честь. Гадаю, що гарібальдійці не становлять винятку. Коли я піду до них один, вони вважатимуть це за зневагу і напевне відмовляться від переговорів. Треба скласти офіціальну делегацію парламентерів, хоча б з двох чоловік. Це матиме солідніший вигляд і буде зручніше — можна порадитись, коли виникнуть якісь утруднення.
— Я вважаю, що обер-лейтенант зробив непогану пропозицію, — першим погодився представник командування.