— Ви, Міллер, лишайтеся у оберста, він вас завтра відвезе, — запропонував Генріх.
Лютц здивовано на нього глянув, але відчувши поштовх ноги під столом, підтримав пропозицію:
— А справді, чому вам не лишитися?
— Ні! Разом їхали сюди, разом поїдемо і додому. Тепер безпечно!
Як не умовляли Міллера залишитися у Функа, він не погодився.
Годині о шостій виїхали з Палермо. Міллер поривався сісти за руль, але Генріх примусив його посунутися з місця шофера і взявся за баранку сам.
Коли машина в'їхала у вузьке міжгір'я, недалеко від маленького гірського села Андатре, ліворуч у горах пролунав постріл, за ним довгими чергами загуркотіли автомати. Гірська луна, помножуючи ці звуки, створювала враження справжньої канонади. Генріх зупинив машину.
— Що ви робите? Зараз же повертайте назад! — верескливо вигукнув Міллер і спробував схопитися за руль.
Лютц злісно і зневажливо кинув:
— Не поспішайте, гер Міллер, можливо, що стріляють саме позаду нас.
— Тоді вперед! — вигукнув Міллер.
Не відповідаючи йому, Генріх і Лютц вийшли з машини.
Стрілянина наближалася, і тепер можна було упевнитися, що стріляють не по шосе. Міллер з автоматом у руках теж вискочив з машини і відразу ж збіг у канаву, напружено вдивляючись у гори.
— Мені здається, гер Міллер, що ви почуваєте себе не досить затишно? — глузливо спитав Лютц і теж стрибнув у канаву. Генріх побачив, як він нахилився і дужим ривком вирвав з рук начальника гестапо автомат.
— Що ви робите! — перелякано скрикнув Міллер і підвівся.
— Спокійно! — уже з погрозою в голосі вигукнув Лютц. — Солдатська зброя не любить потрапляти до рук боягузливого ката! Їй більше пристала чесна і смілива рука.
— Що за жарти, гер Лютц? — в переляканому голосі Міллера прорвалися звичайні для нього нотки пихи. — Ми з вами не настільки близькі друзі, щоб ви могли дозволити собі такі жарти?
— Жарти? Ви вважаєте, що це жарти?
— Генріх! Він збожеволів! Він навіжений! Відберіть у нього зброю! — Міллер позадкував і, наштовхнувшись на задню стіну канави, хитнувся. Лютц зробив за ним крок уперед.
— Гадаєте, навіжений? Так, можна було втратити розум, дивлячись, як ви стріляєте в живіт вагітній жінці! Можна було з'їхати з глузду, дізнавшись, як ви розправилися з Монікою! А тепер добираєтесь до Матіні?
— Гольдрінг, що ж ви стоїте! Він мене поранить! Я буду скаржитись! Я напишу Бертгольду!
Генріх швидко підійшов до Міллера і відсторонив Лютца.
— А автомат! Заберіть авто…
Кінець слова застряв у горлі Міллера, очі округлилися, наразившися на гострий погляд Генріха.
— А тепер вислухайте мене, Міллер! Я з тих простодушних людей, які вірять у таку химеру, як совість. На щастя, нас багато, значно більше, ніж таких, як ти! І ми судимо тебе судом своєї совісті. За муки сотень невинних людей! За смерть Моніки! За спасіння тих, кого ти завтра міг би закатувати!
Не зводячи з Генріха сповненого жаху погляду, Міллер рвонув кобуру і судорожно схопився за ручку парабелума. Але він не встиг його вихопити. Пролунав постріл з пістолета, і гестапівець впав, на льоту прошитий і кулями з автомата Лютца.
— Він мав одержати і від мене, — кинув Лютц і, повернувши автомат, послав довгу чергу в машину.
Генріх взяв у руки ракетницю.
— Зажди! — спинив його Лютц.
Змочивши з фляги носовик, він наклав його на ствол парабелума і, не встиг Генріх сказати й слова, стрельнув собі в ліву руку вище ліктя.
— Що ти зробив, божевільний! — кинувся до нього Генріх.
— Нічого особливого — рана загоїться за тиждень. Це дасть мені змогу відпочити, довести, що ми були в бою, і одержати медаль за поранення. А тепер — ракети!
Впавши разом з Лютцом у канаву, Генріх одну за другою послав у повітря кілька червоних ракет.
Незабаром з Палермо прибуло два транспортери з автоматниками на чолі з самим оберстом Функом.
— Боже мій! Яке страшне нещастя! Негайно до госпіталю! Може, можна ще врятувати? — кричав Функ, бігаючи взад і вперед вздовж канави.
За хвилину два бронетранспортери, один з яких тяг на буксирі легкову машину, мчали до Кастель ла Фонте.
— Моя допомога зайва, — сповістив Матіні Кубісу, який без особливого жалю дивився на труп свого шефа. — Розтин тіла робити?
— Гадаю, ясно й так!.. Гер Лютц, що це з вами?
— Дурниці! Трохи зачепило руку… — гауптман похитнувся.
— Що ж ти мовчав! — докірливо кинув Матіні Генріху і підхопив за плечі Лютца. Той, ніяково посміхаючись, випростався.