— І дуже погано виконуєте свою обіцянку! Я бачу вас раз на тиждень, та й то лише тоді, коли сама запрошу. Слухайте, ви загалом мужчина?
— Здається…
— А мені ні. Жити під одним дахом з молодою жінкою і лишатися зовсім байдужим до неї. Хоч би про людське око упадали за мною! Ось вам покарання — завтра вранці чи по обіді ви будете супроводжувати мене на прогулянці. Я вже давно не їздила верхи.
— Я не маю коня.
— Візьмете з моєї стайні. І взагалі я вирішила зробити з вас справжнього кавалера. Колись дама вашого серця подякує мені за це!
— А що скаже з цього приводу барон Штенгель?
— Він зрозуміє, що досі ловив гав!
— Отже, я мушу відігравати при вас роль…
— Роль залежатиме від актора… — Графиня кинула на Генріха довгий погляд. — Від того, наскільки він зуміє захопити свого партнера…
— Така гра може обох нас завести дуже далеко…
— Ви цього боїтесь?
— Бо я розумію серйозність небезпеки. Для себе і… своєї нареченої.
Генріх затримався у графині дуже довго. Коли він повернувся, Лютц і Матіні вже солодко спали.
— Постели мені в кабінеті, — наказав Генріх Курту. Той приготував постіль, але не йшов, переминаючись з ноги на ногу біля порога.
— Я хотів вас запитати, гер обер-лейтенант… — почав він несміливо і спинився.
— Здогадуюсь про що… Справа стосується Лідії? Вгадав?
Курт густо почервонів.
— Я хотів вас запитати, чи може німецький солдат одружитися з італійською дівчиною…
— Якщо обоє вони запасуться терпінням, щоб дочекатися кінця війни. А як же з твоєю нареченою, Курт?
— Марта, гер обер-лейтенант, вона якась… О ні, не подумайте чогось лихого! Вона гарна дівчина… чесна. Але… я побачив зовсім інших дівчат, які прагнуть до чогось більшого, ніж своє гніздечко… Ми з Мартою не будемо щасливі, гер обер-лейтенант! Лідія, вона зовсім інша, вона… — Курт остаточно зніяковів і замовк. — Пробачте, гер обер-лейтенант, вам час спати, я піду…
Коли Курт вже був у дверях, Генріх його затримав:
— До речі, Курт я все забуваю спитати: ти передав записку графині, пам’ятаєш, тоді, коли ми їхали в Палермо, для переговорів з партизанами?
— Графиня ще спала, я передав її через Лідію. Я вам говорив про це, гер обер-лейтенант.
— Ах, так, тепер пригадую… ти справді щось казав. Ну, на добраніч, Курт, хай тобі присниться твоя Лідія, вона, здається, дуже хороша дівчина.
Лишившись на самоті, Генріх довго ще не спав, обмірковуючи ту нову обстановку, яка склалася тут, у замку і в Кастель ла Фонте, після подій сьогоднішнього дня.
КУБІС ДБАЄ ПРО МАЙБУТНЄ
Лист Генріха про смерть Міллера глибоко схвилював Бертгольда. Наявність такого перевіреного і відданого служаки в Кастель ла Фонте цілком влаштовувала Бертгольда з двох причин: з погляду чисто службових і з погляду своїх особистих інтересів. І тепер нагла смерть начальника служби СД в маленькому італійському містечку, як це не дивно, могла поламати плани Бертгольда, змішати всі карти його великої гри.
А гру Бертгольд почав велику. І неабияку роль в ній мав відіграти саме Міллер. Не через свої таланти, ні! Бертгольд не переоцінював його здібностей, хоч і віддавав належне його відданості. Просто доля зв'язала Міллера з генералом Еверсом, а особа Еверса почала останнім часом особливо цікавити Бертгольда.
І не тому, що Бертгольд згадав про свої давні дружні зв'язки з генералом. Навпаки, він всіляко намагався їх тепер затушкувати, навіть пишучи Генріху, не передавав більше привітів своєму старому другові. Зате в листах до Міллера, які мали напівслужбовий характер, прізвище Еверса згадувалося все частіше і в такому контексті, який би дуже схвилював, знай вони про це, і самого генерала, і Гундера, і Денуса.
У штаб-квартирі Гіммлера давно вже були занепокоєні нездоровими настроями серед вищого командного складу німецької армії. Ціла серія стратегічних невдач на Східному фронті значно підірвала довір'я до гітлерівського командування. Коли раніше будь-яке розпорядження фюрера сприймалося як новий вияв його геніальності, то тепер на відповідальних нарадах все частіше лунали критичні голоси. В формі запитання, порад, а то й просто висловлень особистої думки вони намагалися внести свої корективи в дії командування, отже, й самого фюрера.
Якщо такі зміни у настроях помічались на відповідальних нарадах, то можна було уявити, що говорили між собою старі генерали потай.
І, можливо, не тільки говорили. В розпорядженні гестапо були матеріали, які свідчили про те, що може створитися досить солідна опозиція вищому командуванню серед командирів крупних військових з'єднань.