Софія Лерро теж прагнула до родинного затишку і не приховувала цього. З простодушною відвертістю вона призналася, що ладна навіть вдатися до шлюбної газети. А коли Марія-Луїза спробувала висміяти цей її намір, почала гаряче обстоювати свою точку зору, і барон Штенгель її підтримав. Це ще більше заохотило Софію до суперечки.
— А що ж робити дівчатам, які сидять у такому закутку, як я? Чекати, поки прийде казковий королевич? Так буває лише в казках, а не в житті. Ось мені вже двадцять три роки… скільки я ще можу чекати? Якщо ми випадково знайомимося з мужчиною в театрі або в вітальні наших друзів і потім виходимо за нього заміж — це вважається пристойним. Коли ж ми знайомимося за допомогою об'яви, таке знайомство — вже поганий тон. Але мене ніхто не силує вийти заміж за першого, який відгукнеться на об'яву. Я маю право вибору. І я роблю відверто і чесно, коли кажу: так, я хочу вийти заміж! А інші приховують свої наміри, а самі ловлять женихів!
Марія-Луїза почервоніла, розцінивши ці слова як натяк. Але очі Софії дивилися з такою простодушною відвертістю, що графиня заспокоїлась. «Вона надто дурна, щоб здогадатися!»
Самого Лерро, на превеликий жаль Генріха, вдома не було, і присутні могли тримати себе трохи вільніше. Обід пройшов у веселій, невимушеній розмові, і навіть завжди мовчазний Штенгель під кінець трохи пожвавішав і розговорився.
Те, що Штенгель після кожної нової страви вихваляв господарські здібності Софії, підтримав її у суперечці, занепокоїло графиню.
— Ви б знайшли їй жениха серед ваших знайомих офіцерів. Адже вона непогана і, як каже барон Штенгель, не бідна, — анітрохи не жартуючи, говорила графиня Генріху, повертаючись з ним з обіду.
От тоді в голові Генріха і виник план одружити Кубіса.
— Коли ваш план здійсниться, я обіцяю вам пост незмінного друга дому! — кокетуючи промовила графиня.
— Боюсь, що Штенгель не затвердить мене на цій посаді…
— Треба, щоб він звикнув до думки, що ви невід'ємна частина мого посагу.
— Барон додержується досить патріархальних поглядів на родинне життя.
— Ось ви мені й допоможете його перевиховати. Він зіпсував собі смак, дивлячись на цю міщаночку! А Кубісу вона буде саме до пари — Софія його врівноважить. І я завтра ж поїду до неї, умовлю запросити Кубіса, розмалюю його так, що вона закохається в нього, ще не бачивши.
Другого дня вранці, зібравшись на прогулянку, графиня зайшла до Генріха і попередила:
— Даю вам на сьогодні відпустку, бо ви заважатимете нам з Софією. У нас буде інтимна жіноча розмова.
— А чи не занадто ви форсуєте події? — запитав Генріх.
— У мене правило: не відкладати на завтра того, що можна зробити сьогодні. Я чомусь певна, бароне, — ваша наречена зробила непоправну помилку, не повінчавшися з вами відразу після заручин. Я б не поклалася на вашу вірність.
— Ви такої поганої про мене думки?
— Навпаки, хорошої. У якогось письменника я вичитала чудовий афоризм: сталість у поглядах, каже він, це ознака обмеженості. Підставте замість слова «сталість» слово «вірність». Я певна, що ви знайдете якусь карооку італійку, і на згадку про заручини у вашої Лори, — так, здається, її звуть? — тільки й лишиться, що подарований вами перстень… До речі, чому ви не носите свого?
— Десь закинув у чемодан…
— Бідна Лора! — розсміялася графиня.
У коридорі почулася швидка хода, хтось постукав у двері — і до кімнати швидко ввійшов веселий і збуджений Матіні. Побачивши графиню, він зніяковів.
— Даруйте, я постукав, але… — розгублено перепросив він.
Графиня хитнула головою і вийшла.
— Як недобре це вийшло, я вскочив так раптово! Вона, здається, образилась?
— Її могли образити лише твої перепрошення, які підкреслили незручність становища… Та ну її до біса! Кажи краще, що з тобою? Ти просто сяєш весь.
— Ще б пак! Адже все скінчилося якнайкраще: акти про смерть Ментарочі складено, і головний прозектор його підписав. А сам Ментарочі, мабуть, уже далеко в горах.
Генріх свиснув:
— Як це сталося? Коли?
— Втік він удосвіта, а оформили опівдні. Правда, ще трохи раніше, ніж ти радив, але я скористався з щасливої нагоди: у прозектора було багато розтинів і він підписував документи, не дуже додивляючись до їх змісту… Але що з тобою? Ти невдоволений?
— Найгірше, що ти міг зробити, це відпустити Ментарочі зараз до партизанів!
— Але навіщо ж ми тоді брали його з СД? Для того, щоб випустити? Так?
— Я просив випустити Ментарочі, коли я скажу!