— Гер Міллер міг би бути другим, — кинув Еверс. Генріх помітив, як Міллер зблід.
— Насмілюсь заперечити проти цієї кандидатури, хоч не бажав би собі кращого супутника. — Генріх спіймав вдячний погляд майора. — Боюся, що гер Міллер надто популярний серед партизанів, — його машину вже раз обстріляли. Парламентером мусить бути людина, не зв'язана з службою СД.
На Східному фронті в таких випадках беруть або священників, або лікарів…
Довга пауза запала в розмові. Кожен у думках підшукував придатну кандидатуру.
— А що, коли доручити це головлікарю госпіталю Матіні? — запропонував, нарешті, Міллер.
— Мені щось не подобається це прізвище! — знизав плечима представник командування. — Він, цей лікар, італієць?
— Лише по батькові, мати чистокровна арійка! — поспішно пояснив Міллер і з таким запалом почав вихваляти Матіні, що Генріх мусив сховати посмішку. Адже зовсім недавно начальник служби СД говорив йому про головлікаря зовсім інше.
— Що ж, коли так, я не заперечую, — погодився представник командування.
— Я теж, — підтримав його генерал.
— Так, так, це буде найкраще, — додав Міллер.
— Отже, можна попередити Матіні?
— І якнайскоріше. Відправляйтесь в госпіталь зараз же.
Матіні умовляти не довелося. Дізнавшись, у чому справа, він відразу дав свою згоду і висловив думку, що розшуки загону гарібальдійців найкраще буде почати з Палермо, оскільки там тримають заарештованих Функом заложників.
– Припустимо, це так. Але Палермо — це лише відправна точка. А напрямок, в якому треба провадити розшуки? їхати навмання просто в гори? — з сумнівом запитав Генріх.
— Можливо, в штабі полку є якісь відомості. Адже в записці, яку партизани залишили в кабінеті графа, є натяк — і зовсім недвозначний — про переговори.
— А коли ти зможеш виїхати?
— Хоч і зараз. Ранковий обхід я вже зробив. Попереджу лише асистента…
— Тоді я зачекаю тебе тут. Разом підемо до генерала доповісти, що ми готові.
Матіні телефоном викликав свого помічника і дав йому останні розпорядження. Хвилин за десять друзі вже прямували до штабу. Курта Гольдрінг послав у замок, наказавши йому захопити автомат і плащ і передати записку графині. В ній Генріх коротко сповіщав Марію-Луїзу, що їде в Палермо парламентером до партизанів і сподівається домогтися звільнення графа, Штенгеля і решти заложників.
І генерал, і представник командування висловили своє задоволення з того, що парламентери так швидко зібралися.
— Пам'ятайте — Штенгеля ви мусите визволити будь-що, — ще раз підкреслив генерал, даючи останні настанови. — Якщо гарібальдійці не погодяться на ваші пропозиції, попередьте їх: ми спалимо і знищимо дощенту села, де залишишся сім'ї партизанів.
— Гадаю, що нам не доведеться вдаватися до погроз, — впевнено зауважив Матіні.
— Дуже б цього хотів, — сухо відповів генерал. Він відчував якусь незручність перед парламентерами і силкувався приховати її за навмисною сухістю і офіціальністю. Але, прощаючись, Еверс не витримав. — Бачить бог, як мені не хотілося посилати вас у цю не зовсім безпечну подорож, — стиха сказав він Генріху.
В обідню пору машина виїхала з Кастель ла Фонте. — Ти передав записку графині? — запитав Генріх Курта.
— Я вручив її покоївці, бо графиня ще спала.
Сідаючи в машину, Генріх і Матіні ще раз перевірили свої пістолети і тепер увесь час сторожко позирали на дорогу, не припиняючи розмови.
— Не боїшся потрапити до чорта в зуби? — запитав Матіні російською мовою.
— Не такий страшний чорт, як його малюють, — теж по-російському відповів Генріх.
— А проте признайся, на серці тривожно?
— Коли нам пощастить врятувати тих нещасних, що захопив як заложників Функ, я вважатиму себе компенсованим за все пережите.
Матіні вдячно стиснув руку Генріху:
— Сподіваюся, що нам пощастить!
У розмові час сплив непомітно, і обидва здивувалися, що так швидко доїхали до Палермо.
У штабі полку, куди вони заїхали, на них чекав несподіваний і дуже приємний сюрприз. З півгодини тому сюди хтось подзвонив і просив переказати парламентерам, що гарібальдійці згодні почати переговори. Представники штабу дивізії. мають їхати з Палермо дорогою на північ, на десятому кілометрі вийти з машини і пройти метрів сто до джерела під високою гранітною скелею. Там на них чекатимуть парламентери гарібальдійців.
— Дорогою на північ. На десятому кілометрі спинишся! — наказав Генріх Курту.
— Схоже на те, що гарібальдійці знали про наш приїзд ще до того, як ми вирушили з Кастель ла Фонте. Нічого не розумію! А ти, Мартін?