Може, через те, що Генріх вперше назвав її ім'я, може, з якихось інших причин, але дівчина зніяковіла.
— Гаразд, — відповіла вона тихо і вийшла.
— Так от, я хотів би знати, — почав було Матіні, але його знову перервали.
Цього разу двері відчинилися без стуку навстіж, і на порозі виросла постать Кубіса.
— Де двоє чи троє зібралися в ім'я моє, там і я серед них, — цитатою з євангелія привітався Кубіс.
— Сідайте, Кубіс, — запросив Генріх, — ми, правда, вже повечеряли, але трохи вина залишили, пам'ятаючи про вас.
— Оцієї кислятини?
— Іншого не буде, Пауль, не забувайте, ми біля ліжка пораненого.
— І бог, бачачи потаємне, воздасть вам явно! — як на молитву склавши руки, знов процитував Кубіс.
— Сьогодні Кубіс настроєний на молитовний лад, — посміхнувся Лютц.
— Бо я сьогодні подумав: чи не доведеться мені знову міняти одяг? Колись я змінив сутану на мундир, а тепер, можливо, доведеться зробити навпаки. Ну та це все в майбутньому, а я людина сьогоднішнього дня. А він не віщує мені нічого доброго!
— Знову якісь неприємності? — поцікавився Генріх.
— Найбільша — у мене відібрали перспективу! Сповістив начальство про новопомерлого раба божого Іоганна, а мені наказують: виконуйте його обов'язки, доки не пришлемо нового начальника. Отже, моє просування по службі, а виходить, і збільшення папірців, які гак приємно шелестять у руках, відсувається на непевний строк. І я знову змушений бути на утриманні доброго і щедрого барона фон Гольдрінга, який колекціонує мої розписки. І після цього ви мені пропонуєте кисле вино! Ви б ще завели розмову про медицину і тлінність всього живого взагалі! До речі, й синьйор Матіні тут…
— А перед вашим приходом ми саме й говорили про медицину. Матіні розповів нам про один дуже цікавий дослід. Як хірург, він ним просто захоплений і мріяв би його повторити.
Матіні вражено дивився на Генріха, обличчя його поволі червоніло, брови погрозливо зсунулися до перенісся.
— Молю вас, благаю, уклінно прошу! Не розповідайте мені такої гидоти! Вона мені зіпсує апетит перед вечерею!
— А я гадав, що ви цікавитесь наукою. Ви самі колись наполягали, щоб Матіні…
— Барон фон Гольдрінг, це для мене остільки несподівано… я просто не знаходжу слів… — Матіні перехопило дух.
Лютц почав, очевидно, про щось здогадуватись і кинув лікарю застережливий погляд. Той відразу ніби обм'як.
— Я знаю, що ви не наважувались просити Кубіса, тому й роблю це за вас: Матіні потрібна людина, над якою б він міг провести свій експеримент. Оскільки він небезпечний, потрібна…
— Здогадуюсь, здогадуюсь… та, будь ласка! У нас таких кролів хоч відбавляй. Я з охотою віддам вам першого ліпшого і навіть подякую за послугу, бо наш комендант СД допився до білої гарячки і не може зараз виконувати своїх функцій. Беріть хоч зараз!
— Бачите, Матіні, як все добре владналося! — повернувся Генріх до лікаря. — З вас комісійні! Погоджуюсь на тому, що ви дозволите мені бути присутнім при…
— Пробачте, Генріх, що я вас перерву. Але ввечері, та ще вихідного дня, я не звик так марнувати час! Душа мого покійного шефа протестує проти таких сухих поминок, і я змушений, бароне…
— Скільки? — лаконічно запитав Генріх.
— За упокій Міллера гадаю не менше п'ятдесяти марок…
Одержавши потрібну суму. Кубіс вийшов. Генріх провів його аж до вихідних дверей, чого ніколи не робив і чим дуже здивував своїх гостей.
— Ну, про все домовлено! — сповістив він, повертаючись до опочивальні.
— Я все-таки не розумію… — почав схвильовано Матіні.
— А зрозуміти так просто! Коли троє порядних людей дізнаються про смертельну небезпеку четвертому…
— Ви маєте на увазі Антоніо Ментарочі?
— Нарешті ви здогадалися! А то я думав, ви мене спопелите своїм грізним поглядом. Чи, може… — Генріх запитливо глянув на Матіні.
— Я сподівався, що ви кращої думки про мене, — образився лікар.
— Але як же організувати всю техніку цієї справи? — запитав Лютц.
— У нас ціла ніч попереду, щоб про все поговорити. А зараз, пробачте, я мушу зайти до Марії-Луїзи.
Графиня вже давно чекала на Гольдрінга і зустріла його докорами:
— Це просто неввічливо, бароне, примушувати мене так довго чекати! Я помираю від цікавості! Невже це правда, що забито Міллера і Лютц поранений?
Генріх коротко розповів, що їх обстріляли партизани.
— О, тепер я особливо ціную те, що ви зробили для дяді і барона Штенгеля. Ці звірі могли повбивати і їх!
— Я завжди до ваших послуг, графине. Адже я обіцяв бути вашим рицарем…