Ні, цього припустити ніяк не можна! Варто витратити час і трохи енергії, щоб забезпечити свої інтереси. Тим більше, що домогтися свого не так уже й важко при зв'язках, які він має.
Але кого призначити замість Міллера?
Бертгольд довго перебирав у пам'яті знайомих йому офіцерів гестапо. Кандидатуру Кубіса він відкидає відразу. Це досвідчений офіцер, але до службових обов'язків він ставиться з таким же цинізмом, як до всього. Для серйозної самостійної роботи він явно непридатний. Потрібен інший. Але хто?.. Кандидатури відпадають одна по одній. Боже мій, скількох людей вже забрала війна і цей проклятий Східний фронт! Раніше не треба було так довго вишукувати… А що, коли призначити майора Лемке? Після вбивства Гартнера в Бонвілі Лемке і Генріх познайомилися і залишилися задоволеними з цього знайомства. Лемке дав чудову характеристику молодому фон Гольдрінгу, а Генріх писав, що заступник Гартнера справив на нього дуже приємне враження… Отже, вони знайомі, непогано один до одного ставляться. Новому начальникові служби СД не доведеться витрачати час на налагоджування взаємин. Лемке старий працівник контррозвідки, людина солідна, випробувана. От тільки чи погодиться він поїхати з Бонвіля? Адже бути начальником гестапо там куди почесніше, ніж посідати таку ж посаду при службі СД дивізії. Доведеться умовляти, послатися на особливу важливість завдання хоча б нагляду за Еверсом… щось вигадати ще.
Але партизанський рух у Бонвілі, незважаючи на всі вжиті заходи, посилювався, і це так вимотувало нерви і сили майора Лемке, що він ладен був поїхати куди завгодно, аби змінити обстановку. Домогтися ж призначення Лемке на посаду начальника служби СД при дивізії генерала Еверса для енергійного Бертгольда було зовсім легко. І вже за тиждень після смерті Міллера в його колишньому кабінеті з'явилася висока худорлява постать майора Лемке.
Прибуття нового начальника неприємно вразило Кубіса. Він так сподівався, що врешті-решт вище начальство перегляне своє ставлення до нього і підвищить його не лише в званні, а й у посаді. Адже з початку війни він працює в розвідці і має право на самостійну роботу. І ось…
— Ну, скажіть, бароне, ви вважаєте це справедливим? — скаржився Кубіс Генріху.
Вперше за весь час їх знайомства Генріх бачив Кубіса в такому пригніченому настрої. Він не жартував, як завжди, не насвистував грайливих мелодій, а, впавши в глибоке крісло, роздратовано скаржився на штаб Північної групи, на долю, на самого Лемке, який з першого ж дня почав дуже заноситися.
Генріх відповів Кубісу не відразу. Сівши навпроти гостя, він запалив сигарету, кілька разів затягнувся, щось обмірковуючи, і лише після цього в свою чергу запитав:
— Скажіть, Пауль, згодні ви порозмовляти відверто і прямо? Вперше за все наше знайомство! Не втаюючи жодної думки?
— З охотою! Настрій у мене — саме для сповіді…
— Скажіть, Пауль, ви замислювались над тим, що будете робити після війни?
— Нудно сушити мозок такими проблемами, коли я не знаю, де взяти грошей на завтра…
— Давайте облишимо жарти, ми ж вирішили розмовляти серйозно! Невже ви думаєте, що я без кінця і без обмежень позичатиму вам гроші? Та вашими ж розписками я міг би обклеїти стіни цієї кімнати!
Кубіс здивовано і трохи злякано глянув на Генріха:
— Нова неприємність і найбільша з усіх можливих!
— Поки я не вимагаю від вас боргу, Кубіс. Хоч мушу нагадати: за вами вже близько семи тисяч марок.
— Боже мій! Дворічний заробіток!
— І коли навіть я, молодша за вас людина, замислююсь над майбутнім… Війна, безперечно, скоро закінчиться. Ми не знаємо як, але закінчиться…
— Бароне, ми умовились про одвертість. Не кривіть душею. Ви не гірше мене знаєте, що війну ми програємо. І нова зброя нам допоможе так само, як Міллерові отой розкішний букет, якого я мусив покласти на його могилу.
— Гаразд. Припустимо, що війну ми програємо, — правда, я ще не втратив віри у перемогу. Але не будемо сперечатись! Так що ви будете робити? За душею у вас жодної марки, боргів як волосся на голові, а майна — нагай і, здається, пара наручників.