— Це слова, а потрібні докази! У вас є докази, що ви не передали негатива росіянам?
Майор мовчав. Нижня щелепа його тремтіла. До його свідомості, очевидно, дійшло, яка страшна загроза над ним нависла. Заперечувати обвинувачення він міг лише словами, а не фактами. А хто повірить словам?
— Але це жахливо, бароне! — відчайдушно вихопилося у майора.
— Нарешті, ви це зрозуміли.
— Жахливо тому, що ніколи в житті я не робив того, в чому ви мене обвинувачуєте!
— Вас, майоре, обвинувачую не я, а сотні людей, які через вас загинули, діти, які лишилися через вас сиротами!
— О боже! — простогнав майор.
— Честь німецького офіцера вимагає, щоб я негайно сповістив про це вищі органи…
— Бароне!.. — Шульц схопив Генріха за руку, ладний її поцілувати.
— Але… — навмисне затягував фразу Гольдрінг, — але я нікому нічого не скажу… І не лише тому, що мені шкода вас і ваших рідних. Буду відвертим: я не хочу, щоб про мене склалася думка, що я зробив це з помсти, через отой ваш необережний натяк на нараді штабу. Ви розумієте мене?
— О бароне!
Ще не отямившись від пережитого страху, Шульц, здавалося, втратив розум і від радості.
— Отже, ви не забудете про послугу, яку я вам зробив?
— Я пам'ятатиму її завжди і готовий віддячити за неї чим завгодно! — вигукнув Шульц.
— Ви, звичайно, розумієте, що не може бути й мови про якусь грошову винагороду, — бридливо сказав Генріх. — Але не виключена можливість, що й ви колись зробите мені якусь товариську послугу, якщо в цьому виникне потреба. Згода, майоре?
— Я з радістю зроблю все, що в моїх силах!
— Але коли ви хоч раз дозволите зачепити мою честь офіцера німецької армії…
— Боже борони! Ніколи і ні за яких умов!
— Ну от і добре, що ми домовились. А ви хотіли вдатися до зброї!
Шульц кинув погляд на револьвер, потім на відкритий ще альбом і криво посміхнувся. Він хотів про щось спитати, але не наважився.
— Я розумію вас, майоре, і обіцяю: коли я побачу, що ви додержуєте свого слова, і коли ви мені зробите якусь послугу, я поверну вам це злощасне фото. Адже ви про це хотіли мене просити?
Майор мовчки хитнув головою.
Повернувшися до своєї кімнати і вже скинувши мундир, Генріх раптом згадав про свою обіцянку зайти до оберста по поверненні. Він зробив було рух, щоб одягнутися, хвилину вагався, потім з силою жбурнув мундир на крісло. Ні, він не в силі зараз навіть ворухнутися! Спати, негайно спати, щоб відпочили напружені до краю нерви!
Але заснути цього вечора Генріх довго не міг. Альбом майора Шульца стояв перед його очима, ніби він знов перегортав його сторінку за сторінкою. «Документи великої доби», — сказав Шульц про ці фото. Так, документи! Але документи обвинувальні. І, можливо, колись всі побачать альбом майора Шульца.
РОЗДУМИ БІЛЯ ВІКНА ВАГОНА
Звістка про те, що корпус, який зазнав таких тяжких втрат, буде переведений у Францію, а на його місце прибуде інший — з Франції, — швидко розповсюдилась і, зрозуміло, схвилювала всіх офіцерів. Про це говорили поки що пошепки, як про велику таємницю, але всі ходили збуджені і радісно схвильовані. Правда, звідкись стало відомо, що частину офіцерського складу залишать на Східному фронті, і така чутка трохи нервувала і породжувала почуття непевності. Та офіцери заспокоювали себе і один одного тим, що це стосуватиметься лише фронтовиків, а не працівників штабу.
Загальне збудження спало лише після одержання офіціального наказу командування про передислокацію корпусу.
Того ж дня Бертгольд викликав Генріха, щоб повідомити його про цю подію.
— Нарешті наказ прийшов. Одверто кажучи, я вже думав, що нас залишать тут…
— Будуть якісь доручення в зв'язку з від'їздом, гер оберст?
— Тобі доведеться поїхати на станцію і простежити за вантаженням майна нашого відділу. Гадаю, що двох днів тобі для цього вистачить…
— Сподіваюсь…
— Але, я бачу, що тебе не дуже потішила звістка про від'їзд. Може, ти скажеш мені, чому останні дні ти такий похмурий?
— Мені не дуже хочеться залишати Східний фронт.
— Ну, знаєш, у тебе дуже дивні смаки!
— Я просто гадав, що завдяки своїм знанням російської мови, російських звичаїв і загальної обстановки в Росії, я буду більш корисним саме тут.
— Але треба подбати й про себе! Ти досить насидівся у цій глушині. А у Франції… о, у Франції! Навіть кілька днів там поживеш, і твій похмурий настрій мов рукою зніме… Ага, до речі: ти знаєш, що майора Шульца переведено до іншої частини?
— Он як? — Генріх багатозначно посміхнувся. — Виходить, він ще й боягуз?