Ад'ютант генерала дуже не любив цього самовпевненого і нахабного гестапівця і був неприємно здивований, побачивши його в штабі — очевидно, Міллер пройшов до генерала, коли він, Лютц, кудись вийшов.
— Гер Лютц, — почав генерал, рукою вказуючи на крісло, — майор прийшов у справі, і я хочу, щоб і ви взяли участь в розмові. Гер Міллер цікавиться вашою думкою про нашого нового офіцера для доручень, лейтенанта фон Гольдрінга.
Лютц здивовано позирнув на генерала, потім перевів погляд на Міллера. Яка все-таки огидна пика! Особливо ці загострені ніс і підборіддя, що роблять майора схожим на хорта, і маленькі круглі очі, які, мов буравчики, свердлять співрозмовника.
— Я знайомий з лейтенантом Гольдрінгом з першого дня його перебування тут і можу сказати єдине — це культурний, здібний і цілком благонадійний офіцер.
— Як бачите, гер Міллер, думка мого ад'ютанта цілком збігається з моєю, — промовив Еверс.
— Я теж, гер генерал, не мав сумнівів у благонадійності барона фон Гольдрінга, але є сигнал, — Міллер багатозначно підняв палець, — який сигнал, звісна річ, я вам сказати не можу. Крім того, наш обов'язок полягає в тому — ви це добре знаєте, — що ми повинні перевірити кожного нового офіцера, який має доступ до секретних документів. Саме тому я й звернувся до вас, гер генерал. Не маю сумніву, що ви допоможете зробити цю перевірку.
— Але ви зважте, гер Міллер, що йдеться не про якусь не відому нам людину, а про барона фон Гольдрінга, якого оберст Бертгольд знав дитиною! Про це він говорив мені особисто. А сам оберст Бертгольд — друг рейхсміністра Гіммлера, а по лінії дружини — родич обергрупенфюрера Кальтенбрунера. До того ж тепер оберст Бертгольд працює в Берліні, при штаб-квартирі Гіммлера! Уявіть собі, гер Міллер, що про цю перевірку дізнається Бертгольд?
— Але ми маємо вказівки перевірити абсолютно всіх! І вчора, на жаль, не знаючи подробиць біографії лейтенанта фон Гольдрінга, я дзвонив з приводу одержаного нами сигналу своєму шефові і одержав від нього якнайсуворішу вказівку провести перевірку негайно. Запевняю вас, що про неї Гольдрінг не дізнається.
— Але яке відношення маємо до цього ми? — трохи роздратовано запитав Еверс.
— Нам потрібна ваша допомога, — пояснив Міллер. — Треба, щоб ви послали барона у відрядження до Ліона. Це допоможе здійснити розроблений нами план Краще за все послати його з пакетом на адресу штабу корпусу. Решту ми беремо на себе. Про наслідки перевірки я сповіщу вас особисто. Сподіваюся, що ви допоможете нам, гер генерал, і запевняю вас, що ніхто про це знати не буде.
— Гаразд! — погодився генерал. — Але нічого більшого від нас не вимагайте. Коли саме треба послати Гольдрінга?
— Сьогодні. Поїзд відходить о шістнадцятій сорок.
— Сподіваюся, майоре, що ви більше не турбуватимете нас, принаймні щодо особи барона?
— Признатися, мене самого непокоїть ця історія, після того, що ви мені повідомили про взаємини фон Гольдрінга з Бертгольдом. Але не зробити перевірки я вже не можу, оскільки одержав найкатегоричніше розпорядження і навіть погодив з шефом план цієї маленької операції. Отже, відступу немає, і ми про все домовилися! Моє шанування!
Міллер вклонився і вийшов з кабінету.
— Не подобається мені ця витівка, гер гауптман, — сердито зауважив Еверс, коли за Міллером закрилися двері. — Але й відмовитися ми не маємо права. Так чи так, а треба, щоб Гольдрінг не дізнався про перевірку. Інакше він наробить нам через Бертгольда неприємностей і чималих. Мати справу з Гіммлером — це однаково, що сидіти на бочці з порохом і тримати в руках запалений гніт.
— Такий горішок, як Гольдрінг, явно не по зубах Міллеру.
— Але ми мусимо сьогодні послати барона у відрядження, гер гауптман.
— Він офіцер для особливих доручень, і коли послати його до штабу корпусу навіть з звичайною стройовою запискою, це не викличе в нього ніякої підозри. Адже він не знатиме, що в пакеті. А решта — то не наша справа.
— Тоді приготуйте пакет і від мого імені дайте лейтенантові наказ відвезти його до Ліона. Тільки не прохопіться й словом!
— Не турбуйтеся, гер генерал!
Біля входу до готелю «Темпль» Генріх зустрів стару селянку. Він би, напевне, не помітив її, коли б жінка не окинула його довгим ласкавим поглядом і перша не привіталася:
— Бонжур, месьє!
— Бонжур, мадам! — відповів вкрай здивований Генріх. З власного досвіду він вже пересвідчився, що французи уникали вітатися з німцями.