— Я вже кілька разів вечеряв з бароном і мушу сказати: він великий знавець французької кухні.
— На яку годину замовити вечерю? — запитав Генріх.
— Ми повернемось о восьмій, — кинув генерал.
— Гер лейтенант, — звернувся до Гольдрінга Лютц, — ось ключі від мого сейфа. У ньому зверху лежить папка з паперами. З ними вам слід ознайомитися. Сядьте в моєму кабінеті і перечитайте. Тільки не загубіть ключа! На кожному прочитаному документі розпишіться.
Генріх скривився:
— Мушу признатися, що з усіх видів літератури я найменше люблю ту, якою ви збираєтесь мене частувати, гер гауптман!
Генерал засміявся і наказав шоферові їхати.
Папка, про яку казав Лютц, мала помітку — «Цілком таємно». Замкнувшись у кабінеті гауптмана, Генріх почав переглядати папери. В більшості вони були мало цікаві, і Генріх швидко пробіг їх очима, ставлячи в кінці свій підпис. Але один документ зацікавив Генріха. Це була інструкція про нові методи протитанкової оборони. Мова йшла про застосування нового типу карликових танків «Голіаф», призначених для знищення танків ворога і подавлення його укріплених точок: Танк «Голіаф» містив у собі великої сили вибухову речовину, керувався по радіо, мав велику маневреність і міг розвивати швидкість до 90 кілометрів. Зіткнувшись з іншим танком або наскочивши на дот, він вибухав і нищив водночас перепону, об яку вдарився. Це було щось нове! Генріх кілька разів сфотографував інструкції і всі креслення, які були при ній.
Тепер можна закрити папку і замкнути сейф.
Але йти додому не хотілося. Хіба трошки пройтися?
Адже до початку уроку ще є час. А потім, рівно о шостій, вони засядуть з Монікою за словники і зошити. І його маленька вчителька суворо зводитиме до перенісся брови, коли він помилятиметься і неправильно робитиме наголоси. Після уроку вони перекинуться кількома фразами, чи, скоріше, заведуть суперечку. І обоє вони ховатимуть свої справжні думки — адже їхні розмови швидше скидаються на турнір, а самі вони, і вчителька і учень, на двох фехтувальників, які, схрестивши шпаги, стоять один проти одного, чекаючи моменту для влучного удару.
Правда, останнім часом Моніка полагіднішала, навіть дивиться на нього якось дивно. Але саме це найбільше непокоїть Генріха. Бо він відчуває, що дівчина йому подобається. Навіть дуже подобається. А хіба він має право на особисте життя?! Навіть коли б дівчина переконалася, що він не ворог її народу, а справжній друг і однодумець усіх тих, хто бореться за свободу Франції, чи мав би він право допустити, щоб їх взаємини з Монікою переросли в щось більше, в кохання? Адже одружитися з Монікою він не може. На що ж тоді сподіватися? На короткочасний роман? Ні, цього він ніколи не допустить! Ця чудесна, мила дівчина заслуговує на справжнє щастя! А він може затягти її за собою у прірву…
А тут ще Бертгольд, який явно розраховує на нього як на майбутнього жениха своєї доньки! Звичайно, він не буде поки розчаровувати свого шефа. Це означало б значно погіршити свої взаємини з такою впливовою при штабі Гіммлера людиною, як генерал-майор Бертгольд, а цього ж ніяк не можна припустити. За спиною начальника одного з відділів штаб-квартири самого Гіммлера можна почувати себе безпечно. Адже й тут він це відчуває: приязнь генерала Еверса пояснюється дуже просто — він знає, що Генріх фон Гольдрінг є названим сином високопоставленого гестапівця. От і доведеться всіляко тішити Бертгольда сподіваннями на шлюб з його Лорою.
Як би сміялася Моніка, прочитавши бодай одного Лориного листа! Сентиментальність міщаночки, поєднана з дурістю і пихою дочки сановної особи! І от така дівчина має все! А красуня і розумниця Моніка повинна прислужувати в ресторані п'яним німецьким офіцерам! І це з її вдачею! Правда, вона зуміла так себе поставити, що її навіть побоюються. Але варто їй зробити один необережний крок, і віра в її неприступність похитнеться. Тоді офіцери дадуть волю і язикам, і рукам. Треба, щоб ніхто не дізнався про уроки, що їх дає йому Моніка. Не треба, щоб зв'язували його ім'я з її! Якщо з ним щось станеться, її обов'язково потягнуть у гестапо, і хто знає, чим все це скінчиться? Свою непричетність до його справ дівчина, можливо, зможе довести, а от щодо її зв'язків з партизанами, якщо вони є? А те, що вона може бути зв'язана з партизанами, цілком природно. Така дівчина, як Моніка, — горда, незалежна, не може стояти осторонь боротьби з ворогами свого народу. Генріх відчуває, що це так. Але як йому переконатися? Його маленька вчителька завжди насторожі, вона більше розпитує, ніж говорить сама… А так добре було б через Моніку зв'язатися з місцевими керівниками партизанського руху! І він би їм, і вони б йому стали у великій пригоді. Виходить, треба й далі підтримувати дружні взаємини з дівчиною. Затиснути своє серце і бути рівним, спокійним, розважливим. Це так важко, коли тобі двадцять один рік і коли перед тобою сидить красива, хороша дівчина, яка тобі дуже подобається. Але так буде краще для них обох.