До цього додалися і ускладнення, викликані діяльністю самого оберста Гартнера. Це був старий, досвідчений гестапівець, якого надсилали в місця, де складалася найнебезпечніша обстановка. Гартнер відразу скасував комендантську годину, патрулювання на вулицях вночі і цими пом'якшеннями режиму завоював собі деяку популярність. Невдовзі після прибуття він випустив з тюрми багатьох в'язнів, серед яких було чимало й карних злочинців. Більшість з них була підкуплена і завербована Гартнером.
Кілька днів тому партизанам пощастило перехопити повідомлення Гартнера до Берліна, в якому він обіцяв в найближчий час ліквідувати найвидатніших керівників руху Опору і натякав на те, що йому пощастило натрапити на слід якоїсь організації, що існує в лавах самої німецької армії. Оберст вихваляв діяльність Мейєра, з допомогою якого йому пощастило встановити таємний нагляд за видатними учасниками партизанського руху.
Гартнер діяв і поводив себе надзвичайно обережно. Після невдалої спроби макі висадити в повітря приміщення гестапо він працював невідомо в якому приміщенні, на вулиці з'являвся лише в супроводі автоматників-гестапівців і Дежене-Мейєра, якого від себе не відпускав ні на крок.
Обідав Гартнер в офіцерському ресторані «Савойя», який охоронявся вдень і вночі.
Потреба якнайскоріше ліквідувати Гартнера і Мейєра була очевидною.
Генріх так замислився, що навіть не чув, як повернувся денщик.
— Ну, що нового, Курт?
— Усі рекомендують спеціальний ресторан для офіцерів «Савойя».
— Далеко до нього?
— На паралельній вулиці, навпроти.
За десять хвилин Гольдрінг уже був там. Ресторан раніше належав французові, але недавно колишнього господаря заарештували, а ресторан віддали інвалідові-гітлерівцю.
«Вхід тільки для німецьких офіцерів», — прочитав Генріх на вхідних дверях, біля яких стояв вартовий.
За стойкою буфету він побачив товстого німця з густими рудими вусами.
— Маю честь говорити з господарем ресторану? — запитав Гольдрінг.
— Так точно, гер обер-лейтенант! — по-військовому відповів той. — Швальбе, власник ресторану.
— Я тільки-но приїхав, гер Швальбе, але встиг уже дізнатися, що найкращий в місті ресторан — це ваш. Сподіваюся, ви не відмовите тижнів два-три частувати мене своїми обідами?
— О, з радістю! Той, хто рекомендував ресторан, гарантую, не помилився.
— Тоді дозвольте познайомитися — обер-лейтенант барон фон Гольдрінг.
— Я щасливий мати таких високопоставлених гостей!
— То, може, для знайомства ми вип'ємо з вами по бокалу хорошого вина? — запропонував Гольдрінг.
— Вважатиму за честь! — Швальбе пошкутильгав до шафи — у нього замість лівої ноги був протез, — взяв пляшку вина і підійшов до столика, за який сів Гольдрінг.
Генріх витяг з кишені і поклав на стіл пачку хороших гаванських сигар.
— О, яка розкіш, — захоплено вигукнув Швальбе, беручи одну з них, — тепер не часто доводиться курити справжні гаванські сигари!
Генріх запалив одну сигару, решту підсунув Швальбе.
— Візьміть собі, я маю можливість діставати такі.
— Це для мене найкращий подарунок! Так довго ви гадаєте пробути в нас?
— Два-три тижні, а може, й місяць, — Генріх підняв бокал. Швальбе зробив те саме.
— Ваше здоров'я! — промовив Гольдрінг.
— За наше знайомство! — додав Швальбе. — Обіди, гер барон, ви будете замовляти, а столик чи окремий номер, виберіть самі.
— Обідатиму в окремому номері, і я хочу оглянути його зараз.
— Прошу! Он у ті двері, що за буфетом.
У супроводі господаря ресторану Гольдрінг опинився в довгому коридорі з великою кількістю дверей праворуч і ліворуч.
— Дозвольте зайти сюди? — запитав Гольдрінг, беручись за ручку перших дверей праворуч.
— Туди не можна заходити. Цей номер кожного дня, з двох годин до чотирьох, зайнятий. В ньому обідає оберст Гартнер з ад'ютантом. А ви о якій годині будете обідати?
— Обідатиму я рівно о першій, але я звик не поспішати за обідом, отже, мені цей номер не підходить.
— То огляньте цей! — господар відкрив перші двері ліворуч — навпроти входу в номер Гартнера.
— О, це мене цілком влаштовує! — погодився Гольдрінг, окинувши оком добре умебльований номер.
Замовивши обід на завтра, Генріх пішов до готелю і весь вечір просидів дома, не стільки перечитуючи куплені газети, скільки обдумуючи план.