Генерал ще довго сидів біля письмового стола, обмірковуючи план найближчих дій. З глибокої задуми його вивів легенький стукіт у двері.
— Доброго ранку, екселенц! Накажете подавати сніданок? — запитала покоївка.
— Так! — коротко кинув Еверс і, розкривши бювар, почав писати рапорт командирові корпусу.
Посилаючись на особисті справи, генерал просив надати йому двотижневу відпустку для поїздки в Берлін.
Генріх звичайно приходив у штаб за кілька хвилин до десятої години ранку, щоб до появи Еверса встигнути трохи порозмовляти з Лютцом. На цей час ад'ютант генерала вже знав усі штабні новини і охоче розповідав про них Генріху, до якого відчував все більшу приязнь. Але цього ранку Лютц був небалакучий.
— Гер гауптман, здається, в меланхолійному настрої? — запитав його Генріх після кількох невдалих спроб зав'язати розмову.
— А на ваш настрій хіба не впливають ніякі події? — проговорив Лютц і простягнув Гольдрінгу останнє зведення з Сталінградського фронту.
Прочитавши перші рядки, Генріх тихенько свиснув. Він мусив низько схилитись над повідомленням, щоб приховати від співрозмовника вираз свого обличчя.
— А ви хіба не чули вранішнього зведення?
— Я сплю як убитий, і тому радіо вранці ніколи не слухаю.
— Тепер доведеться слухати і вранці, і ввечері…
Обоє замовкли. Кожен думав про своє і по-своєму переживав щойно одержану звістку.
— Як ви гадаєте, Карл, що все це означає? — першим порушив мовчанку Генріх.
— Я не великий стратег, але деякі висновки напрошуються самі собою. Невтішні висновки. І ніяка пропаганда мене не переконає, що все йде на добре. Ви пам'ятаєте, як минулого року наші газети пояснювали відступ під Москвою? Вони твердили тоді, що нашим військам треба було перейти на зимові квартири. І дехто цьому повірив. А мене злостить ця політика приховування правди. Ну, чим тепер пояснить наша пропаганда оточення армії Паулюса? Тим, що ми вирішили ввійти в кільце радянських військ, щоб заховатися за їх спинами від приволзьких вітрів?.. Ех, Генріх!..
Лютц не встиг закінчити — хтось із силою смикнув за ручку дверей, і на порозі з'явився Міллер.
— Генерал у себе? — запитав він, не привітавшись, ще з порога.
— Ось-ось має прийти.
Майор заходив по кімнаті, нервово потираючи руки і раз у раз поглядаючи на двері. Вигляд у нього був такий стурбований, що ні Лютц, ні Генріх не наважилися запитати Міллера, що саме сталося.
Відразу по приході Еверса Міллер замкнувся з ним у його кабінеті, але не минуло й хвилини, як генерал покликав обох офіцерів.
— Гер майор повідомив мені щойно дуже неприємну новину: сьогодні вночі, на півдорозі від Шамбері до Сан-Ремі, макі спустили під укіс ешелон, який віз зброю для нашої дивізії. Обер-лейтенанта Фельднера тяжко поранено, охорона частково перебита, а частково розбіглася.
— А зброя, зброя? — майже одночасно вихопилося у Генріха і Лютца.
— Макі встигли забрати лише частину її. Приблизно третину. На щастя, наспіли допоміжні поїзди з новою охороною…
Поява офіцера, що відав шифруванням, завадила генералові закінчити фразу.
— Ну, що там у вас? — запитав він нетерпляче, беручи до рук розшифрований рапорт. Прочитавши його, з досадою відкинув папірець. — О, цей мені Фауль!
— Щось сталося, гер генерал? — Міллер без дозволу Еверса не насмілився взяти відкинутий рапорт.
— Макі сьогодні вночі зробили, наскок на наш сімнадцятий штуцпункт, що охороняє вхід до тунелю. Є вбиті і поранені…
— Забагато для одного дня! — простогнав Міллер.
— Ви гадаєте, що це випадковий збіг? — у голосі генерала проривалися нотки якоїсь гіркої зловтіхи. — Але співставте події, як я вже казав! Хіба не ясно, що кожну перемогу радянських військ на Східному фронті ми негайно ж відчуваємо на власній шкурі тут, у глибокому тилу? Я глибоко впевнений, що напад на поїзд і штуцпункт макі вчинили саме тому, що дізналися з наших зведень про оточення під Сталінградом
— Схоже на правду… — погодився Міллер.
— Гер Міллер, ви лишіться, будь ласка, у мене — ми з вами поговоримо про деякі заходи. Гер гауптман, викличте негайно начальника штабу! А вам, обер-лейтенант Гольдрінг, теж термінове завдання: поїхати до Понтея, де розташовано наш сімнадцятий штуцпункт, детально обізнатися з усіма подробицями наскоку макі, проінспектувати лейтенанта Фауля і сьогодні ж, рівно о дев'ятнадцятій, доповісти мені.
— Буде виконано, гер генерал!
Генріх поспішно вийшов з кабінету генерала, але в кімнаті Лютца трохи затримався.