Цей напад на поїзд із зброєю — ось де треба шукати ключа до всіх останніх подій! А саме тут уся служба СД тупцюється на місці. Навіть точної картини нападу на поїзд досі не пощастило встановити. Свідчення солдатів, які були в охороні, дуже неповні, а часто просто суперечливі. Найкраще про все, звісно, міг би розповісти обер-лейтенант Фельднер, що супроводжував ешелон. Але він ще досі в тяжкому стані, і лікарі до нього не пускають. Дуже хотілося б порадитися з Гольдрінгом і поділитися своїми планами. Після нападу на поїзд з Берліна прийшли вказівки посилити боротьбу з макі, а коли там дізналися і про наскок на тунель, йому суворо наказали щодня рапортувати про заходи, вжиті для придушення партизанського руху.
Настав час, коли він може і повинен продемонструвати свої здібності і довести вищому начальству, що він достойний працювати в значно більшому масштабі, ніж ділянка дивізії! Саме в цьому йому стане в пригоді Гольдрінг. Адже досить йому в двох-трьох листах до генерала Бертгольда згадати про активність і ініціативність місцевого начальника служби СД, і Міллеру забезпечене підвищення в чині. Особливо, якщо він викриє тих, хто вчинив замах на Гольдрінга. О, тоді Бертгольд, безумовно, зробить для нього все, що зможе! Отже, треба неодмінно знайти винуватців нападу на барона… А коли не пощастить напасти на їх слід? Ну що ж, тоді є інший вихід — заарештувати кількох селян, обвинувативши їх у зв'язку з макі, добре натиснути… і зізнання про замах на Гольдрінга в кишені! Але це справа наступного дня, а зараз треба неодмінно якнайшвидше побачитися з бароном.
Генріх сьогодні вперше піднявся з ліжка, і в нього знову розболілася голова, в очах темніло. Візит Міллера приходився зовсім невчасно. Але далі ухилятися від розмови з ним було б необережно. Тим більше, що зараз, як ніколи, треба було бути в курсі всіх справ. Повідомлення німецького командування говорять про відчайдушні атаки ударної групи Манштейна, що силкується за всяку ціну прорвати кільце, яке оточило армію Паулюса. Радянське радіо сповіщає про перехід у наступ радянських військ і на інших фронтах. Події розвиваються з усе наростаючою швидкістю, і відлежуватися в такі часи просто не можна!
Міллер увійшов до номера Генріха радісно збуджений і сяючий.
— Генріх, дорогий мій… ви дозволите так себе називати? Я буквально з ніг збився, щоб знайти тих, хто стріляв у вас. І знайду, обов'язково знайду! Десять, двадцять чоловік заарештую, сам буду допитувати, а знайду. У мене і мертвий заговорить! — гаряче тиснув руку Генріха Міллер.
— О, я глибоко переконаний, що не завдам вам таких турбот, гер Міллер.
— Міллер? Ви мене ображаєте! Мене звуть Ганс, і коли ви вже погодились, щоб я вас без церемоній називав просто Генріхом…
— Ви зробите мені честь… Ганс! Так от, вам не треба нікого заарештовувати і нікого допитувати, бо я бачив, хто стріляв у мене! І я гадаю, що разом з вами ми знайдемо і цього макі, і тих, хто пустив під укіс поїзд. Останнє я вважаю справою своєї честі і був би дуже радий, коли б ви дозволили мені допомогти вам у розшуках!
— Саме з цією пропозицією я й хотів звернутися до вас, Генріх. І одночасно розповісти вам про свої плани і заходи, яких я вжив. По-перше, це перевірка кожного, хто їде до Бонвіля чи повертається з цього місця сюди!
— Але для чого це?
— Бонвіль — центр руху макі. Ясна річ, що саме звідти попередили про ешелон із зброєю. Можливо, існують якісь постійні зв'язки між партизанами, які діють у нашому районі, і Бонвілем. Ми ці зв'язки повинні викрити.
— Що ж, скидається на те, що ви маєте рацію. Тільки давайте про це поговоримо пізніше, бо голова мало не розвалюється від болю!
Генріх сподівався, що Міллер зрозумів його натяк і піде, але той просидів ще добру годину і смертельно набрид Генріху.
Ранком другого дня Генріх, незважаючи на протести Моніки і Курта, пішов до штабу. В кабінеті Лютца важко було протовпитись — тут зібралися не тільки колеги Генріха по штабу, а й офіцери, що командували підрозділами дивізії у найвіддаленіших пунктах. Багатьох з них Генріх бачив уперше.
— Генерал просить усіх зайти до нього! — запросив Лютц присутніх.
Офіцери один за одним почали входити до кабінету Еверса. Останніми зайшли Гольдрінг і Лютц. Побачивши свого офіцера для доручень, Еверс привітно вклонився Генріху, не припиняючи розмови з начальником штабу Кунстом, Міллером і офіцером СС з погонами оберст-лейтенанта.