— Мамо! — мало не простогнала Моніка, але мадам Тарваль, збуджена власною розповіддю, з упертістю людини, яка вирішила, незважаючи ні на що, висловитися до кінця, продовжувала:
— Я, звісно, теж за обережність і не наважилася взяти Луїзу до себе, навіть не листуюся з нею поштою, але поїхати колись на день до матері й сестри можу? Це не привернуло б уваги, адже вони живуть майже поруч — у селі Ла-Травельса! А Моніка сама там жодного разу не була і мені забороняє. Навіть усі фото бідолашного Андре знищила! Ну, як вам подобаються такі перестороги?
— Подобаються, — з притиском сказав Генріх.
— От бачиш, мамо!
— Я вам теж раджу до слушного часу відкласти побачення з сестрою і не їздити до того села… забув, як воно називається.
— Ла-Травельса, — підказала мадам Тарваль.
— Адже ви не знаєте, що сталося з Андре Ренаром. Можливо, його розшукують, зацікавляться родичами. Допомогти йому ви однаково не можете.
— Я вам казала, що я теж за обережність, але не гадала що справа може стояти так. Дякую, месьє, за пораду! Та їжте ж виноград, гляньте, яка чудова китиця!
— Не спокушайте мене, бо я і так у вас засидівся. А мені ще далеко їхати.
Попрощавшись з матір'ю і дочкою, Генріх вийшов. «Андре Ренар. Село Ла-Травельса», — повторював він у думках, спускаючись сходами.
ПОБАЧЕННЯ БІЛЯ ГІРСЬКОГО ОЗЕРА
— Гер обер-лейтенант фон Гольдрінг, дозвольте звернутися? — Курт схопився з стільця і виструнчився за всіма правилами статуту.
— Що це з вами, єфрейтор Курт Шмідт? Чому така офіціальність? Адже сторонніх, здається, нема.
Схвильований Курт слово в слово передав свою розмову з Міллером.
— А чому ти не сказав, що в моєму номері під час того, як ти розмовляв з Фельднером, була мадемуазель Моніка?
— Я вважав… я думав, що так буде краще!
— І добре зробив! Гестапо могло б потягти її на допит, а мадемуазель Моніка винна у нападі на поїзд приблизно так само, як ти — в оточенні Паулюса під Сталінградом. Напиши своїй матері, що у неї здогадливий син.
— Вона дуже радітиме з того, що ви мною задоволені, гер обер-лейтенант! Вона дуже шанує вас і в кожному листі просить передати привіт від неї, тільки я не наважувався вас турбувати. Якось ніяково..
— Ти і перед дівчатами так ніяковієш, Курт? Чи може, в тебе ще немає дівчини? А я збирався після війни погуляти на твоєму весіллі! Ти б мене запросив, я сподіваюся? Бачу, бачу, що запросиш! А тепер слухай мене уважно: приготуй машину…
— Готова!
— Почепи завісочки на вікна, щоб не видно було, скільки людей їде і хто саме сидить у машині, візьми свій і мій автомати. Їжі візьмеш не на день, як я казав, а днів на два. Щоб було досить патронів! Май на увазі, що ми їдемо на дуже важку операцію, можливо, доведеться прийняти бій.
— Дозвольте взяти пару гранат?
— Не завадить. Збирайся!
Власне, плану дій у Генріха не було. Все залежатиме від обстановки на місці і від того, справдяться чи ні його припущення. Те, що Поль Шеньє і Андре Ренар — одна особа, цілком ясно. А от немає твердої впевненості, що втікач знаходиться саме в Ла-Травельса! Хоча, з другого боку, йому нікуди більше й подітися. Тут він найкраще знає місцевість, тут його не побояться тимчасово сховати, поки зуміють переправити в надійніше місце. А небезпека бути впізнаним — не більша, ніж деінде. Луїзу знають, як мадам Ренар, ніхто й не здогадається зв'язати її ім'я з ім'ям Шеньє.
Генріх розгорнув карту. Ла-Травельса — невеличке село, кілометрів за тридцять п'ять на захід від Сан-Ремі. Таким чином, навіть не поспішаючи, можна о п'ятнадцятій годині бути там. Село осторонь від траси, воєнних об'єктів там нема. Нема, отже, й німецького гарнізону.
— Поїхали, Курт! — весело промовив Генріх, сівши поруч денщика.
Курт дав газ, стрілка спідометра почала підніматися все вище. Але вже за кілометр від Сан-Ремі швидкість довелось зменшити. Дорога пішла вгору і була дуже покручена, до того ж давно ремонтувалася. Глибокі, наповнені дощовою водою бакаї зяяли між камінням бруку, і машину раз у раз обдавало брудними бризками. Куртові кілька разів довелось вилазити з машини і протирати ганчіркою вітрове скло, бо «двірники» лише розмазували брудні патьоки.
Лише о пів на четверту дісталися до Ла-Травельса. Генріха вразили своєрідна краса цього гірського села, мальовничого навіть зараз, похмурого осіннього дня. Невеличкі чепурні будиночки півколом витягнулися вздовж східного берега довгастого озера. І так само півколом лягла неширока єдина вулиця села. Обсаджена з обох боків розлогими деревами, вона скидалася на зелений тунель, що біг по самому берегу озера, щоб далі сховатися у нетрях стрімкої, навислої над водою скелі. За цією скелею здіймалася інша, ще вища. На протилежному боці озера скелі нагромаджувалися в хаотичному безладді, немов ота висока гора, що височіла ззаду, невпинно на них насувалася і трощила все на своєму шляху.