— Ми метрів за сто від шляху. Вчора ввечері я мав повернутися згідно наказу оберста. Я не прибув ввечері і не прибуду рано-вранці. Отже, в штабі переполошаться і почнуть розшуки.
Та допомога прийшла раніше, ніж сподівалися. Гольдрінг не зважив на те, що в його поверненні був зацікавлений не тільки оберст, відділ І-Ц, а й увесь штаб.
Коли, не дочекавшись Гольдрінга, Бертгольд зайшов годині о третій ночі до нього в кімнату і дізнався, що лейтенант взагалі не повертався, оберст буквально переполошився і зняв на ноги весь штаб. І тільки зажеврів схід, сильний загін мотопіхоти виїхав в напрямку до Підгірного.
Важко було впізнати в цьому виснаженому, брудному, з забинтованими руками молодикові того завжди чепурного, випещеного штабного офіцера фон Голь-дрінга, якого оберст бачив лише позавчора.
Генріх спав цілий день і ніч. А коли ранком наступного дня він розплющив очі, першим, кого побачив, був Бертгольд.
— Лежи! Лежи відпочивай! Мені вахмейстер розповів про все, що сталося. Але скоро ми з тобою забудемо, що таке партизани, і залишимо цю прокляту країну, — пошепки, як велику таємницю, сказав на прощання Бертгольд.
— Чому?
— Наш корпус, здається, переводять у Францію.
Пастка Кубіса
За браком пристойних будинків, приміщення невеличкої сільської лікарні несло подвійне навантаження. Вдень пани офіцери тут обідали, і тоді у великому залі столи зсувалися у вигляді літери “Т”. Ввечері вони стояли в цілковитому безладді, зсунуті по два або кожен окремо, залежно від того, що за ними робили: пили коньяк чи грали в карти. У цей час чутнішим ставав запах ліків і дезинфекційних речовин, якого ніяк не могли позбутися, скільки не шкребли стіни й не мили підлогу. Цей запах надавав особливого терпкого присмаку і вину, і суперечкам після випитого.
Гауптмана Пауля Кубіса сьогодні особливо дратував цей запах. Він чомусь викликав у нього спогад про вокзал маленької італійської прикордонної станції, звідки він, на виклик свого дядька генерала, виїхав до Німеччини. Мабуть, цей спогад народився тому, що на вокзалі теж пахло дезинфекцією, і від цього запаху Пауля Кубіса трохи нудило. Взагалі він почував себе тоді досить кепсько. Ще б пак! Два роки провчився в Римі, готував себе до духовної кар'єри, і раптом, через цю війну, такий крутий поворот: замість священного сану робота у відділі агентурної розвідки! Правда, Пауль не шкодує, що позбувся сутани. Військова форма так йому до лиця! Чорний комір мундира чудово відтіняє блідість обличчя, і очі від цього здаються ще глибшими. Та все ж шкода років, коли він учився в Римі. Тоді він ще вірив у якесь своє вище покликання і безліч речей його глибоко хвилювали, спокушали. Коли б ще хоч раз відчути це тремтіння надії, непевності, пристрасті! Як усе ж таки притупилися всі його почуття. Тепер він відчуває хвилювання в єдиному випадку — тільки коли розкриває свої карти під час гри.
Пауль Кубіс, шукаючи партнерів, озирає кімнату. Запросити хіба оцього барона Гольдрінга? У нього грошей кури не клюють, і якщо грати розважливо, не зариватися...
Останній час Кубісу не щастить у грі. Як і кожен картяр, він вірить, що ось-ось станеться перелом і можна буде в лишком повернути все, що програв. Тільки б не пропустити цього щасливого моменту, коли раптом фортуна змилосердиться і повернеться до тебе обличчям. Можливо, що саме сьогодні...
Пауль швидко перетинає зал і підходить до Голь-дрінга, який жваво про щось розмовляв з Кокенмюл-лером.
— Барон, чи не погодитесь ви бути моїм партнером? Адже ви, звичайно, граєте у брідж?
Гольдрінг розводить руками і з щирим жалем каже:
— Дуже шкодую, що я неук у цій справі! Признатися, хотів би навчитися.
—Якщо не заперечуєш, Пауль, я можу скласти тобі партію, — пропонує Кокенмюллер.
— А кого запросимо ще?
— Ну, звичайно, Шульца і... — Кокенмюллер озирає кімнату, — і хоча б Вернера. Вернер! — гукає він, — ти ще здатний відрізнити туза від валета?
Вернер, що похмуро тягнув біля одного із столиків коньяк, ліниво підводиться. Очі його вже зовсім посоловілі, але тримається він рівно, всі його рухи чіткі і вправні, ніби він зовсім і не пив.
Кокенмюллер розставляє стільці. Він сьогодні дуже веселий і збуджений. Вранці він відправив добру посилку своїм батькам, і не з якимсь там шматтям, а з справжніми цінностями. Можливо, сьогодні і карта піде.
Шульц сідає до стола діловито, ніби він має приступити не до гри в карти, а до якоїсь дуже важливої і кропіткої роботи.
— Ви не заперечуватимете, якщо я сяду біля вас, щоб трохи повчитися? — запитав Кубіса Гольд-рінг.