Пауль Кубіс дуже не любить, коли йому хтось зазирає в карти — це його нервує, але він не наважується відмовити барону і люб’язно сам присуває йому стілець.
Гра спочатку йде мляво. Кубіс пам’ятав свій намір не зариватися і тому грає з невластивою йому обережністю, Кокенмюллеру не йде карта, Шульц, як завжди, вичікує. Лише Вернер, якого розморює, коли він сп’яніє, все більше розпалюється. Він ризикує, робить несподівані ходи і, на диво всім присутнім, раз за разом виграє. Помалу і Пауля охоплює азарт. Забувши про своє рішення бути обережним, Кубіс подвоює ставку. Але карта приходить нікудишня, до того ж і партнер його, Кокенмюллер, робить помилку за помилкою. Шульц задоволено потирає під столом руки — вони з Вернером уже в великому виграші, а цей Кубіс наче затявся: оголошує робер, хоча ясно, що він не набере потрібних взяток.
Ні, і цього разу фортуна не повернулася обличчям до Пауля Кубіса! Виграли, як і слід було чекати, Шульц і Вернер. Кокенмюллер з кислою міною поклав свою частку програшу — триста п’ятнадцять марок — на стіл, а Паулеві довелося відвести цю скнару Шульца у куток і прохати його почекати до завтра. Шульц згодився, але попередив, що може почекати лише до дванадцятої дня, оскільки завтра у нього теж є платежі честі. Слово “честі” він вимовив з таким притиском, що Пауль Кубіс зрозумів: якщо не сплатити програш вчасно, без скандалу не обійдеться.
Щоб не виказати присутнім свого поганого настрою, Паулю Кубісу довелося затриматися в залі і розпити пляшку коньяку з Гольдрінгом і Вернером. Шульц, звісно, відразу ж втік — злякався, щоб йому не довелося платити за коньяк. Але Вернер показав себе як справжній добрий офіцер: він частував усіх, хто тільки підходив до їхнього столика. Потім Гольдрінг замовив дві пляшки шампанського. На кінець вечора в голові у Пауля добре шуміло, і він не пам’ятав гаразд, як доплентався до своєї кімнати.
Прокинувся Кубіс з важкою головою і підсвідомим відчуттям, що на нього чекає якась неприємність. Відразу він навіть і не збагнув, у чому річ, і, лише умившись і сівши снідати, згадав: Шульц! З усяким іншим справу можна було б уладнати пізніше, тільки не з цією довгопикою бестією. Платежі “честі”! Ніби має він поняття, що таке честь!
До штабу Кубіс прийшов навмисне раніше, сподіваючись когось зустріти і перехопити хоч частину потрібної суми. Але у Кокенмюллера знайшлося в кишені лише двадцять марок.
Пауль спробував подзвонити двом-трьом приятелям, хоч наперед знав, що ні в кого з них грошей зараз немає, бо всі вже встигли пропитися і програтися. “Ех, будь що буде!” — вирішив врешті він і, розклавши папери, заходився до роботи.
Легенький стукіт у двері примусив Кубіса здригнутися. “Невже Шульц?” — майнуло у думці. Але, глянувши на годинника, він полегшено зітхнув: зараз лише десята.
— Одну хвилинку, — голосно гукнув Пауль і, підійшовши до оббитих жерстю дверей, відімкнув автоматичний замок.
У коридорі стояв лейтенант Гольдрінг.
— Заходьте, заходьте бароне, — щиро зрадів Ку-біс. — Як дивно, саме зараз я подумав, що ви можете допомогти мені в одній справі.
— До ваших послуг. Тим більше, що і у мене до вас є одна справа, скоріше навіть невеличке прохання.
Запросивши гостя сісти, Кубіс і собі опустився в крісло біля письмового стола, недбало відсунувши від себе документи.
Ні, йому нема чого нарікати на долю, коли вона привела до нього барона Гольдрінга. По-перше, у нього можна буде перехопити три- чотири сотні марок, щоб розрахуватися з Шульцем. Як це він раніше не подумав про таку можливість? А по-друге, саме зручна нагода, щоб виконати доручення Бертгольда. Треба знайти якийсь привід, щоб залишити барона в кімнаті самого, покинувши все так, як воно є зараз. Оці папери з позначкою “цілком таємно”, напіввідкритий сейф... Такі принади не можуть не спокусити фон Гольдрінга, якщо він людина непевна!.. І тоді, варт тільки глянути в окуляр перископу, вмонтованого біля сейфу так майстерно, що жодна людина про це не здогадається, і барона можна спіймати на гарячому.
Ось тільки як усе це зробити? Якби він підготувався завчасно, можна було б розіграти все, як по нотах: доручити комусь з своїх підлеглих, щоб його викликали телефоном, пробачитися, попросити зачекати. А самому тимчасом... Та що про це думати! Тепер, коли Гольдрінг зайшов несподівано, треба покластися виключно на свою винахідливість. Якось то буде! З чого тільки почати розмову, щоб його затримати, і як повернути її так, щоб одним пострілом убити двох зайців: попросити грошей і одночасно виконати план з перевіркою?