— Так чим можу бути корисним?
— Бачте, — повільно почав Кубіс, ніби добираючи слова, — мені дуже хотілося б знати вашу думку з ряду питань, пов’язаних з моєю роботою. Я маю на увазі агентурну розвідку.
— З охотою відповім на всі ваші питання.
— Ви працювали в Росії і, звісно, знаєте практику росіян. Скажіть, коли радянська контррозвідка викриває нашого агента і заарештовує його, є у нього якісь шанси на врятування?
— Не більше, ніж у риби, що лежить на сковороді, потрапити знову в річку. В мирний час наш розвідник ще може розраховувати на якісь пом’якшуючі провину обставини, як от щиросердечне зізнання тощо. Але під час війни... Ви самі знаєте, — закони воєнного часу завжди суворі.
— А коли наш агент, щоб врятувати собі життя чи за високу винагороду, погодиться працювати на радянську розвідку?
— О, такі випадки виключені, — переконано сказав Гольдрінг. — Справа, бачте, в тому, що кадри радянської розвідки добираються за цілком іншим принципом, ніж у нас, де вдаються до послуг платних агентів. Радянська розвідка, на жаль, тим і сильна, що її співробітники — люди ідейні, я б навіть сказав, фанатики, які працюють не заради грошей.
— Так, так... — гауптман Кубіс замовк, думаючи, як йому перейти до питання, що його найбільше зараз цікавило.
Допоміг сам Гольдрінг.
— Даруйте, гер гауптман, — сказав він недбало, — але мене просто гнітить думка, що я трохи завинив перед вами. Так, так, вислухайте мене, а потім вже заперечуйте! Бачте, я вчора напросився до вас учнем, коли ви сіли грати в брідж, і, цілком природно, відволікав вас, нервував тим, що раз у раз заглядав у ваші карти... О, я сам завжди страшенно нервую, коли сідаю грати у шахи і хтось сидить за моєю спиною! Отже, відчуваю, що у вашому програші значною мірою винен і я. Дуже прошу не образитись і правильно мене зрозуміти, але я вчора помітив, що у вас є деякі утруднення, ну, з цим Шульцем...
— На жаль, ви вгадали, бароне, я дійсно заборгував майору Шульцу триста п'ятнадцять марок і, якщо признатися щиро, просто не знаю, як вийду з цієї скрути!
— О, які дурниці! Буду просто щасливий, коли ви згодитесь, щоб я позичив вам цю дрібницю!
Гольдрінг витяг з задньої кишені пачку новеньких банкнот і запитливо глянув на Кубіса.
— Безмежно вдячний вам, дорогий бароне! І хоч мені дуже незручно... адже ми з вами знайомі ще дуже мало...
— Почуття щирої симпатії часто зароджується після першої зустрічі! — сміючись, вклонився Гольдрінг. — Адже так?
— Ви чудова людина, дорогий бароне! — з полегшенням вигукнув Кубіс. — Слово честі, чудова людина! І я охоче скористаюся з вашої люб'язності, звісно, на дуже короткий час.
— О, можете не поспішати! Тут триста п'ятдесят марок. Цього вистачить?
— Цілком!
Вирвавши з блокнота аркушик, Кубіс написав на ньому розписку і простягнув її Гольдрінгу. Той недбало сховав її в кишеню.
— Зайва річ! Але коли ви так хочете...
— Я на цьому наполягаю. А на відзнаку нашого ближчого знайомства ми з вами вип'ємо по чарці коньяку. Згода? Признатися, так у голові після вчорашнього шумить...
— Ну, коли з метою лікування, то я не покину колегу в біді, — сміючись, погодився Гольдрінг.
— У такому разі прошу дозволу залишити вас на п’ять хвилин самого. Я лише збігаю до себе в кімнату.
Не чекаючи на відповідь Гольдрінга, гауптман Кубіс попрямував до дверей.
— Одну хвилинку! — зупинив його Гольдрінг. — Ви виходите, а секретні папери лишаєте на столі. Не краще сховати їх у сейф?
— Дурниці! — махнув рукою Кубіс— Ви, лейтенанте, обізнані з неменшими таємницями, ніж я. До того ж, я розраховую на вашу скромність.
Автоматичний замок клацнув. Чути було, як віддаляються кроки Кубіса. Генріх глянув на папери, витяг сигарету, повільно розім’яв її і відійшов до вікна.
Коли за дверима почулися кроки, Гольдрінг навіть не озирнувся, ніби не чув їх.
— Пробачте, обіцяв повернутися за п’ять хвилин, а повернувся за сім! — ще в дверях перепросився гауптман. Він підійшов до сейфа, щільно закрив його і лише тоді витяг з одної кишені недопиту пляшку коньяку, а з другої — дві пластмасові чарки і почав розливати коньяк.
— За програш, який обернувся для мене на виграш! — проголосив гауптман.
— В такому разі і за мій виграш! — в тон Кубісу сказав Генріх, піднімаючи чарку.
“Пройшов ще одну перевірку”, — майнула радісна думка в голові Генріха.
Альбом майора Шульца
Вперше за багато днів розірвалися хмари, і сонце залило промінням землю. Користуючись з перерви, офіцери висипали на подвір'я штабу. Одні, мружачись від сонячного світла, вигрівалися на ґанку, інші невеличкими групами походжали по подвір'ю, про щось розмовляючи.