— Ну, про все домовлено! — оголосив він, повертаючись до опочивальні.
— Я все-таки не розумію... — почав схвильовано Матіні.
— А зрозуміти так просто! Коли троє порядних людей дізнаються про смертельну небезпеку четвертому...
— Ви маєте на увазі Антоніо Ментарочі?
— Нарешті ви здогадалися! А то я думав, ви мене спопелите своїм грізним поглядом. Чи, може... — Генріх запитливо глянув на Матіні.
— Я сподівався, що ви кращої думки про мене, — образився лікар.
— Але як же організувати всю техніку цієї справи? — запитав Лютц.
—У нас ціла ніч попереду, щоб про все поговорити. А тепер, пробачте, я мушу зайти до Марії-Луїзи.
Графиня вже давно чекала на Гольдрінга і зустріла його докорами:
— Це просто неввічливо, бароне, примушувати мене так довго чекати! Я помираю від цікавості! Невже це правда, що забито Міллера і Лютц поранений?
Генріх коротко розповів, що їх обстріляли партизани.
— О, тепер я особливо ціную те, що ви зробили для дяді і барона Штенгеля. Ці звірі могли повбивати і їх!
— Я завжди до ваших послуг, графине. Адже я обіцяв бути вашим рицарем...
— І дуже погано виконуєте свою обіцянку! Я бачу вас раз на тиждень, та й то лише тоді, коли сама запрошу. Слухайте, ви загалом мужчина?
— Здається...
— А мені ні. Жити під одним дахом з молодою жінкою і лишатися зовсім байдужим до неї! Хоч би про людське око упадали за мною! Ось вам покарання — завтра вранці чи по обіді ви будете супроводжувати мене на прогулянці. Я вже давно не їздила верхи.
— Я не маю коня.
— Візьмете з моєї стайні. І взагалі я вирішила зробити з вас справжнього кавалера. Колись дама вашого серця подякує мені за це!
— А що скаже з цього приводу барон Штенгель?
— Він зрозуміє, що досі ловив гав!
— Отже, я мушу відігравати при вас роль...
— Роль залежатиме від актора... — Графиня кинула на Генріха довгий погляд. — Від того, наскільки він зуміє захопити свого партнера...
— Така гра може обох нас завести дуже далеко...
— Ви цього боїтесь?
— Бо розумію серйозність небезпеки. Для себе і... своєї нареченої.
Генріх пробув у графині довго. Коли він повернувся, Лютц і Матіні вже солодко спали.
— Постели мені в кабінеті, — наказав Генріх Курту. Той приготував постіль, але не йшов, переминаючись з ноги на ногу біля порога.
— Я хотів вас запитати, гер обер-лейтенант... — почав він несміливо і спинився.
— Здогадуюсь про що... Справа стосується Лідії? Вгадав?
Курт густо почервонів.
— Я хотів вас запитати, чи може німецький солдат одружитися з італійською дівчиною...
— Якщо обоє вони запасуться терпінням, щоб дочекатися кінця війни. А як же з твоєю нареченою, Курт?
— Марта, гер обер-лейтенант, вона якась... О, ні, не подумайте чогось поганого! Вона гарна дівчина... чесна. Але... я побачив зовсім інших дівчат, які прагнуть до чогось більшого, ніж; своє гніздечко... Ми з Мартою не будемо щасливі, гер обер-лейтенант! Лідія, вона зовсім інша, вона... — Курт остаточно зніяковів і замовк. — Пробачте, гер обер-лейтенант, вам час спати, я піду...
Коли Курт вже був у дверях, Генріх його затримав.
— До речі, Курт, я все забуваю спитати: ти передав записку графині, пам’ятаєш, тоді, коли ми їхали в Палермо, для переговорів з партизанами?
— Графиня ще спала, я передав її через Лідію. Я вам говорив про це, гер обер-лейтенант.
— Ах, так, тепер пригадую... ти справді щось казав. Ну, на добраніч, Курт. Хай тобі присниться твоя Лідія, вона, здається, дуже хороша дівчина.
Лишившись на самоті, Генріх довго ще не спав, обмірковуючи ту нову обстановку, яка склалася тут, у замку і в Кастель ла Фонте після сьогоднішніх подій.
Кубіс дбає про майбутнє
Лист Генріха про смерть Міллера глибоко схвилював Бертгольда. Наявність такого перевіреного і відданого служаки в Кастель ла Фонте цілком влаштовувала Бертгольда з двох причин: з погляду чисто службових і з погляду своїх особистих інтересів. І тепер нагла смерть начальника служби СД у маленькому італійському містечку, як це не дивно, могла поламати плани Бертгольда, змішати всі карти його великої гри.
А гру Бертгольд почав велику. І неабияку роль в ній мав відіграти саме Міллер. Не через свої таланти, ні! Бертгольд не переоцінював його здібностей, хоч і віддавав належне його відданості. Просто доля зв’язала Міллера з генералом Еверсом, а особа Еверса почала останнім часом особливо цікавити Бертгольда.
І не тому, що Бертгольд згадав про свої давні дружні зв’язки з генералом. Навпаки, він всіляко намагався їх тепер затушувати, навіть коли писав Генріху, не переказував більше привітів своєму давньому другові. Зате в листах до Міллера, які мали напівслужбовий характер, прізвище Еверса згадувалося частіше і в такому контексті, який би дуже схвилював і самого генерала, і Гундера, і Денуса, коли б вони про це дізналися.