— А мені здалося, що ми розсталися з Шульцем як приятелі. Адже я подарував йому мало не весь програш!
— Він не пробачить вам того, що ви забрали в нього славу кращого стрільця штабу, — пояснив Кокенмюллер. — А це єдине, чим він міг досі пишатися.
Коли після прогулянки Гольдрінг і Кокенмюллер зайшли в свою кімнату, черговий сповістив, що в оберста зараз генерал Даніель і оберст Лемберг.
— Лемберг? — запитливо глянув на Кокенмюллера Генріх і наморщив брови, ніби щось пригадуючи.
— Йому доручено керувати операцією “Зелена прогулянка”...
Обидва сіли біля своїх столів, схилившись над паперами. Хвилин за п'ять через приймальню оберста, навіть не глянувши в бік офіцерів, пройшов генерал Даніель, а за ним зажурений і стомлений оберст Лемберг.
Крізь двері чути було, як Бертгольд ходив взад і вперед по кабінету. Це свідчило про поганий настрій оберста. Але Генріх, якого дуже зацікавило повідомлення Кокенмюллера про доручену Лембергу місію, все ж наважився потурбувати свого шефа.
— А, це ти! — похмуре обличчя Бертгольда трохи прояснішало. — Що ж, поздоровляю з успіхом! Ти чудовий стрілець!
— Я саме з цього приводу і прийшов до вас, гер оберст: чи не здається вам, що доцільніше було б показати своє вміння вправлятися із зброєю не на змаганнях, а на “Зеленій прогулянці”, де за мішені правитимуть вороги, а не порожні пляшки від коньяку.
Щось подібне до посмішки майнуло на обличчі Бертгольда.
— “Зелену прогулянку” вже здійснено.
— Вже? Та коли ж! — і здивування, і розчарування чулися в голосі Генріха.
— Почали сьогодні вдосвіта, рівно о шостій, а закінчили о дванадцятій.
Похмурий погляд Генріха, очевидно, щиро потішав Бертгольда.
— Ні, ти дивак, справді дивак! Ну, скажи мені одверто — чому тобі так закортіло взяти участь у цій операції?
— Дозвольте відповісти вам не як начальникові, а як моєму другому батькові, від якого я не хочу мати таємниць?
— Сподіваюсь, що саме так ти і розмовляєш завжди зі мною.
Генріх трохи повагався, немов йому ніяково було звірити свої найпотаємніші думки.
— Ви так багато зробили для мене, — почав він непевно. — Завдяки вам я швидко одержав офіцерське звання, ви призначили мене на цікаву роботу... Але...
— Ну, як одвертість, то одвертість! Чому ж ти не доказуєш?
— Я заздрю багатьом офіцерам штабу: всі вони мають бойові заслуги, очевидно, брали участь у важливих операціях, про що так красномовно розповідають нагороди на їхніх мундирах...
Нестримний регіт Бертгольда не дав йому змоги докінчити фразу.
— Оце і все?.. Який же ти ще наївний! Запевняю тебе: більше половини цих орденів видано штабним офіцерам тільки для того, щоб фронтовики вірили, що і штабісти мають заслуги перед фатерляндом, хоч часто, навіть дуже часто, ці заслуги не більші, ніж у архіваріуса якогось провінціального магістрату... І для цього зовсім не має потреби підставляти голову під партизанські кулі. Для куль знайдуться люди з менш благородною кров’ю, ніж; твоя... І подякуй мені, що я не пустив тебе на ту операцію...
— Чому саме?
— А тому, що ми втратили лише вбитими двісті дев’ятнадцять солдатів і шістнадцять офіцерів. Половину поліцаїв знищено...
— Виходить...
— Виходить, що “Зелена прогулянка” для багатьох перетворилася на останню прогулянку! Коли наші частини, закривши всі виходи, наблизилися до табору, виявилося, що він абсолютно порожній. І табір, і підступи до нього були добре заміновані. Додай до цього, що партизани наскочили на нас з тилу і, завдавши чимало шкоди, блискавично зникли. Операція ганебно провалилася. Єдиний її наслідок — понад дві сотні нових хрестів на кладовищі біля цього населеного пункту.
— Виходить, оберст Лемберг...
— А, чорт з ним, з цим Лембергом, я не хочу псувати собі настрою через його невдачі! Хай він виправдується перед вищим командуванням! Як ти гадаєш, лейтенанте: чи не слід нам з тобою трохи розвіятись і хоч на вечір вискочити до найближчого міста?
— З великою охотою.
— Знаю, що з охотою. Молодість не любить глухих кутків, як от наш, різноманітність обстановки їй потрібна, як повітря... Так, може, сьогодні й рушимо?
— Краще було б завтра, бо сьогодні я запрошений до майора Шульца.
Оберст поморщився.
— Ви незадоволені?
— Занепокоєний... Майор Шульц не подарує тобі сьогоднішньої ганьби. Напідпитку він може тебе образити, а ти, з твоєю запальною вдачею...
— Я буду холодний, мов крига, і стриманий, як ви, гер оберст!
— І, проте, я не дуже спокійний.
— Чому? Адже я вам пообіцяв...
— Ти такий ще молодий! Не будь війни...