У штаб-квартирі Гіммлера давно вже були занепокоєні нездоровими настроями серед вищого командного складу німецької армії. Ціла серія стратегічних невдач на Східному фронті значно підірвала довір’я до гітлерівського командування. Коли раніше будь-яке розпорядження фюрера сприймалося як новий вияв його геніальності, то тепер на відповідальних нарадах усе частіше лунали критичні голоси. В формі запитання, порад а то й просто висловлюючи особисту думку, вони намагалися внести свої корективи в дії командування, а отже, й самого фюрера.
Якщо такі зміни у настроях спостерігалися на відповідальних нарадах, то можна було уявити, що говорили між собою старі генерали потай!
І, можливо, не тільки говорили. В розпорядженні гестапо були матеріали, які свідчили про те, що серед командирів великих військових з'єднань може створитися досить солідна опозиція вищому командуванню.
Підозрілим було встановлення тісних відносин між окремими генералами старої школи, які досі не були зв'язані ні родинними, ні дружніми зв'язками. Жваве листування між ними і навіть посланці, яких вони посилали один до одного, не могли не збудити тривоги, хоч прямих доказів якоїсь зради чи змови в розпорядженні гестапо ще не було.
В листах, хоч і вчувалися нотки невдоволення, але писалося про це дуже обережно. Йшлося в них про погоду, здоров'я далеких і близьких родичів. Лише зіставляючи копії таких кореспонденцій — а їх у гестапо збиралося все більше — можна було помітити якийсь невиразний перегук подій і імен.
Інтуїція старого розвідника підказувала Бертгольду, що це неспроста, але більш-менш ґрунтовних доказів у нього не було. Потрібна була ниточка, за яку він міг би вхопитися, одна тоненька ниточка!
І такою ниточкою став для нього Еверс.
Надто вже часто згадувалося його ім'я у цьому підозрілому листуванні! Доручивши Міллеру пильно стежити за генералом та інформувати про кожен його крок, Бертгольд сподівався шляхом зіставлень, логічних висновків, а потім і прямих доказів встановити наявність якогось організуючого центра опозиції фюреру. І ось цей блискучий план міг поламатися через те, що в Кастель ла Фонте не стало довіреної людини!
Так, Бертгольд покладав великі надії на Міллера. І не лише в плані викриття цієї змови, а й в сугубо особистих інтересах.
Коли торік Бертгольд повернувся після своєї поїздки по Франції і почав розглядати кореспонденцію, що зібралася за час його відсутності, він натрапив на документи, які дуже його схвилювали. Серед купи фотографій, надісланих агентом, що наглядав за генерал-полковником Гундером, він побачив і два фото Генріха, зроблені під час його візитів до генерал-полковника. Ясна річ, ніяких відносин між Гольдрінгом і Гундером існувати не могло. Він лише виконував роль посланця генерала Еверса, сам не знаючи, в яку халепу може вскочити. Але це тільки збільшувало загрозу, що нависла над майбутнім чоловіком Лори. Через свою необізнаність він міг потрапити в ще більш компрометуюче становище.
Ось тут і став у пригоді той-таки Міллер. Після історії з Монікою Тарваль, яку непомітно для всіх усунув начальник служби СД, Бертгольд написав йому приватного характеру листа, в якому просив уважно наглядати за Генріхом, щоб той, часом, не потрапив у якесь неблагонадійне оточення і не заплямував через те свого імені. І Міллер старанно виконував це доручення, може, найбільш важливе для Бертгольда. Адже чим гірше було становище на фронті, тим більше переконувався Бертгольд у тому, що саме провидіння послало йому Генріха.
Підраховуючи свої капітали після ліквідації хлібного заводу, ферми і ще деякого майна, Бертгольд неодмінно приплюсовував до них два мільйони Генріха. Бо лише вони забезпечували йому спокійну старість у родинному оточенні на березі якогось швейцарського озера.
А мрії про спокійну старість дедалі ставали все спокусливішими. “Коли диявол старіє, він стає монахом”, — каже народне прислів’я. І з Бертгольдом теж відбувалося щось подібне. Можливо, під впливом листів фрау Ельзи. Вона й досі жила з Лорою в Швейцарії і не могла натішитися своєю донькою, змінами в її характері після офіціальних заручин. Тепер Лора була цілком поглинута в думки про своє подружнє життя. З великим зворушенням писала фрау Ельза, як Лорхен потай від неї готує маленькі сорочечки для своїх майбутніх немовлят. І Бертгольд, який одним розчерком пера відправив до крематорію в Освенцімі сотні тисяч людей, розчулювався мало не до сліз, уявляючи себе з онукою чи онуком на колінах.