Смерть Міллера схвилювала Бертгольда саме тому, що він втратив людину, яка працювала на здійснення його виплеканих мрій про тихе, щасливе життя. Тепер він уже не зможе давати начальникові служби СД в Кастель ла Фонте тих напівдоручень-напівнаказів, що їх він надсилав Міллеру, який не розмежовував, де наказ начальника, а де доручення сімейного порядку.
Хто ж заступить покійного Міллера? Бертгольд особисто не мав відношення до нового призначення на цей пост. Це повинно було зробити начальство служби СД штабу Північної групи військ в Італії. Але Бертгольд був надто зацікавлений у тому, щоб у Кастель ла Фонте призначили людину, з якою можна буде встановити такі ж відносини як і з Міллером.
За Генріхом потрібне було око. Правда, він офіціальний наречений його доньки, людина перевірена, добре вихована. Але йому лише двадцять третій рік! Сьогодні він уподобав Лору, а завтра покохає іншу. Мав же він зв’язок із дочкою власниці готелю! І ще невідомо, чим скінчиться його перебування у замку молодої вдови Марії-Луїзи, особливо якщо зважити на характеристику графині, зроблену Міллером. Мало яких дурниць може наробити людина в двадцять три роки! Нарешті, Еверс почав давати Генріху доручення надто вже рисковані. Хіба не можна було послати до партизанів іншого парламентера? Одне необережне слово, і вся справа могла закінчитися трагічно. І тоді — прощай, два мільйони марок у Швейцарському банку, та ще переведені в долари! Прощай, спокійна старість!
Ні, цього припустити ніяк не можна! Варто витратити час і трохи енергії, щоб забезпечити свої інтереси. Тим більше, що домогтися свого не так уже й важко при зв’язках, які він має.
Але кого призначити замість Міллера?
Бертгольд довго перебирав у пам’яті знайомих йому офіцерів гестапо. Кандидатуру Кубіса він відкинув відразу. Це досвідчений офіцер, але до службових обов’язків він ставиться з таким же цинізмом, як до всього. Для серйозної самостійної роботи він явно непридатний. Потрібен інший. Але хто?.. Кандидатури відпадають одна по одній. Боже мій, скількох людей вже забрала війна і цей проклятий Східний фронт! Раніше не треба було так довго вишукувати... А що, коли призначити майора Лемке? Після вбивства Гартнера в Бонвілі Лемке і Генріх познайомилися і залишилися задоволеними з цього знайомства. Лемке дав чудову характеристику молодому фон Гольдрінгу, а Генріх писав, що заступник Гартнера справив на нього дуже приємне враження... Отже, вони знайомі, непогано один до одного ставляться. Новому начальникові служби СД не доведеться витрачати час на налагоджування стосунків. Лемке — старий працівник контррозвідки, людина солідна, випробувана. От тільки чи погодиться він поїхати з Бонвіля? Адже бути начальником гестапо там куди почесніше, ніж посідати таку ж посаду при службі СД дивізії. Доведеться умовляти, посилатися на особливу важливість завдання, хоча б нагляду за Еверсом... Щось вигадати ще.
Але партизанський рух у Бонвілі, незважаючи на всі вжиті заходи, посилювався, і це так вимотувало нерви і сили майора Лемке, що він ладен був поїхати куди завгодно, аби змінити обстановку. Домогтися ж призначення Лемке на посаду начальника служби СД при дивізії генерала Еверса для енергійного Бертгольда було зовсім легко. І вже за тиждень після смерті Міл-лера в його колишньому кабінеті з’явилася висока, худорлява постать майора Лемке.
Прибуття нового начальника неприємно вразило Кубіса. Він так сподівався, що, врешті-решт, вище начальство перегляне своє ставлення до нього і підвищить його не лише в званні, а й на посаді. Адже з початку війни він працює в розвідці і має право на самостійну роботу. І ось...
— Ну, скажіть, бароне, ви вважаєте це справедливим? — скаржився Кубіс Генріху.
Вперше за весь час їх знайомства Генріх бачив Кубіса в такому пригніченому настрої. Він не жартував, як завжди, не насвистував грайливих мелодій, а, впавши в глибоке крісло, роздратовано скаржився на штаб Північної групи, на долю, на самого Лемке, який з першого ж дня почав дуже заноситися.
Генріх відповів Кубісу не відразу. Сівши навпроти гостя, він запалив сигарету, кілька разів затягнувся, щось обмірковуючи, і лише після цього в свою чергу запитав:
— Скажіть, Пауль, згодні ви розмовляти відверто і прямо? Вперше за все наше знайомство! Не втаюючи жодної думки?
— З охотою! Настрій у мене — саме для сповіді...