— Скажіть, Пауль, ви замислювались над тим, що будете робити після війни?
— Нудно сушити мозок такими проблемами, коли я не знаю, де взяти грошей на завтра...
— Давайте облишимо жарти, ми ж вирішили розмовляти серйозно! Невже ви думаєте, що я без кінця і без обмежень позичатиму вам гроші? Та вашими ж розписками я міг би обклеїти стіни цієї кімнати!
Кубіс здивовано і трохи злякано глянув на Генріха.
— Нова неприємність і найбільша з усіх можливих!
— Поки я не вимагаю від вас боргу, Кубіс. Хоч мушу нагадати: за вами вже близько семи тисяч марок.
— Боже мій! Дворічний заробіток!
— І коли навіть я, молодша за вас людина, замислююсь над майбутнім... Війна, безперечно, скоро закінчиться. Ми не знаємо як, але закінчиться...
— Бароне, ми умовились про одвертість. Не кривіть душею. Ви не гірше мене знаєте, що війну ми програємо. І нова зброя нам допоможе так само, як Міллерові отой розкішний букет, якого я мусив покласти на його могилу.
— Гаразд. Припустимо, що війну ми програємо, — правда, я ще не втратив віри в перемогу. Але не будемо сперечатись! Так що ви будете робити? За душею у вас жодної марки, боргів — як волосся на голові, а майна — нагай і, здається, пара наручників.
— Ви забуваєте про шприц і колекцію пляшок з-під вина, — гірко посміхнувся Кубіс.
— До того ж ви недоук. Вчилися в одній школі і, недовчившися, покинули. Хотіли стати пастирем — пішли в розвідку... Скажу прямо: перспективи у вас жалюгідні...
— А з вас непоганий розрадник. І так настрій такий, що...
— Ми з вами не тендітні панночки, а мужчини! — з серцем кинув Генріх. — Втішати вас я не збираюся.
— Що ж ви мені можете порадити в моєму становищі? Що я можу? Що?
— Одружитися.
Кубіс зареготав.
— Одружитися? Мені? Який всіх Венер, Діан та інших богинь віддасть за пару ампул морфію? Та на біса мені потрібна дружина, коли я ...
Кубіс розреготався ще дужче.
—Я не кажу, що вам потрібна дружина, — перервав Кубіса Генріх. — Вам потрібен її посаг!
Немов захлинувшись від власного реготу, Кубіс замовк. Його вразила не сама пропозиція, а те, що він досі якось не подумав про такий простий для себе вихід.
— Ви ж красивий мужчина, чорт забирай! Показна фігура, симпатичне обличчя, красиві темні очі, які так подобаються жінкам.
Підвівшися з крісла, Кубіс підійшов до дзеркала і деякий час з цікавістю розглядав власне зображення, може, вперше за життя оцінюючи свою зовнішність як крам, який можна продати.
— Говорю вам, Пауль, що з таким обличчям і розумною головою ви можете забезпечити своє майбутнє.
— Лише це я ще не спробував віддати у заставу! Але як здійснити ваш чудовий план у цьому богом і людьми забутому Кастель ла Фонте? Крім вашої покоївки і графині, я не бачу жодної пристойної жінки.
— Бо не шукали. А я вчора обідав у сім’ї одного інженера, що має єдину доньку і...
— Місцева? Але ж ви знаєте, що співробітники гестапо можуть одружуватися лише з німецькими підданими.
— Знаю. Батько її довгий час працював у Німеччині і там прийняв наше підданство. Він відомий інженер і до того ж, здається, не з бідних.
— Ну, а вона сама, ця... ну, дівчина, як?
— Занадто худорлява, як на мій смак. Але після народження першої дитини це, кажуть, минає...
— Фі! — бридливо поморщився Кубіс.— Не кажіть мені про таку гидоту, як діти, у мене їх ніколи не буде.
— Це залежатиме не тільки від вас. То як, зважуєтесь?
— Ви так запитуєте, ніби досить тільки моєї згоди.
— А щоб домогтися і згоди дівчини, вам деякий час доведеться вдавати з себе закоханого. Букети там, подарунки і все інше...
— Але гроші? Де взяти грошей?
— Коли я побачу, що справа йде на добре, ваша кредитоспроможність у моїх очах значно зросте. Я згоден кредитувати фірму Кубіс-Лерро на взаємно вигідних умовах.
— Тоді дайте зараз хоча б марок з тридцять. Піду подумаю про принади родинного життя.
Цього разу Генріх видав Кубісу чергову позичку з куди більшою охотою, ніж завжди.
Не знав схвильований несподіваною пропозицією Кубіс, що Генріх мав на увазі не його майбутнє, а своє.
Марія-Луїза була просто щасливою, коли Генріх поінформував її про наслідки розмови а Кубісом. Треба сказати, що сама ідея висватати Софію Лерро, дочку інженера, на квартирі якого жив Штенгель, належала графині.
Вчора Марія-Луїза і Генріх були запрошені Штен-гелем на обід, і тут графиня вперше побачила Софію. І до цього їй іноді спадало на думку, що за холодним ставленням до неї барона щось криється. А тепер, побачивши дівчину, вона в цьому переконалася остаточно. Причина нерішучості і вагань Штенгеля — Софія, бо вона має одну незаперечну і таку важливу перевагу перед нею, як молодість.