— Я, можливо, не мав би щастя називатися вашим сином.
— Твоя правда! Ну, йди, але пам’ятай, що з майором треба бути обережним. І, якщо рано повернешся, завітай до мене.
— Слухаю, гер оберст!
За півгодини, затягнутий у новий парадний мундир, Генріх стукав кінчиком стека в двері квартири майора Шульца.
Двері відкрив сам майор.
— Прошу, прошу, шановний бароне Гольдрінг! — Майор намагався триматися привітно, але на його обличчі було більше улесливості, ніж приязні.
Генріх швидким поглядом окинув кімнату Шульца і ледве стримався від посмішки, згадавши розповідь Кубіса про те, як денщик Шульца, бажаючи створити затишок у кімнаті свого офіцера, притяг відкілясь два шкіряних крісла, майор відразу ж зрізав з них шкіру і сховав у свій великий, схожий на скриню, чемодан.
А зробити кімнату затишнішою не завадило б. Надто вже в ній голо і непривітно. Вузьке ліжко, закрите звичайною солдатською ковдрою, стіл, чотири стільці. Ага, ще оцей горезвісний чемодан! Дійсно, справжня скриня! Навіть залізом оббитий. Цікаво б у нього заглянути... мабуть, там і офіцерська ковдра лежить, акуратно складена на самому дні. І як це залишив Шульц на стіні фотоапарат? Певно, витяг його, щоб похвалитися перед гостями. Майор явно чекав ще на когось, крім Генріха, інакше чого б він поставив на стіл дві пляшки коньяку і аж чотири чарки.
— Має бути ще хтось? — кивнув головою на стіл Генріх.
— Я примусив Кокенмюллера віддати мені старий програш — довелося запросити і його. Але десять хвилин тому він повідомив, що оберст його кудись послав. Кубіс, що мав бути, теж занятий. Отже, нам доведеться посидіти вдвох. Ви не заперечуєте?
— Буду радий провести вечір з вами.
А втім, приємного цей вечір обіцяв мало — і господар, і гість явно підшукували теми для розмов, а коло їх було дуже обмежене: інтереси Шульца далі подій штабного життя не сягали. Лише коли мова зайшла про оберста Бертгольда, майор трохи пожвавішав. Вихваляючи великий службовий досвід оберста і його особисті якості, Шульц з прикрістю відзначив, що останнім часом помічає якесь холодне і навіть недоброзичливе ставлення до себе з боку Бертгольда.
— І чим же ви це пояснюєте? — запитав Генріх, пильно дивлячись Шульцу у вічі.
Майор відвів свій погляд, але потім пересилив себе і теж глянув Генріхові просто в очі.
— Признатися, я пояснюю собі це деяким впливом з вашого боку.
— Але згодьтеся ж, гер майор, що у мене нема жодного приводу вороже до вас ставитись і якось впливати на оберста!
— Можливо, якісь плітки чи неправильно передані мої слова... — почав було Шульц.
— Але ж ми з вами офіцери, а не куховарки, щоб прислухатися до пліток! Щодо себе, то мушу попередити: справжньої образи, що зачепить мою честь, я не пробачу ніколи й нікому, але зважати на плітки... це нижче моєї гідності.
— Тоді вип’ємо за те, щоб між нами ніколи не виникало жодних непорозумінь! Бароне, та що ж це ви лише пригублюєте!
— Я ніколи не п’ю більше однієї-двох чарок. І оскільки це вже друга, то дозвольте мені розтягти приємність надовше.
— Похвально для молодої людини! А ось нам, старикам, доводиться себе підстьобувати, щоб упоратися з силою роботи, яка лягла усім нам на плечі.
— Але, я бачу, у вас є час і для відпочинку, гер майор. — Генріх вказав очима на фотоапарат, який висів над ліжком.
— Фотографією я захопився ще з дитинства, а тепер така нагода поповнити свій альбом. Стільки місць, по яких проходив! Стільки подій, в яких брав участь! Розгорнеш під старість і побачиш не те що весь свій шлях, а кожен крок на цьому шляху.
Майор вже добре підпив, і його завжди каламутні очі тепер блищали, довге жовте обличчя почервоніло.
— Цікаво було б поглянути на ваш альбом, якщо, звісно, він не надто інтимного характеру. — Генріх лукаво примружився.
— Що ви, що ви, — переполошився Шульц, — я людина сімейна. Все абсолютно пристойно.
Майор Шульц схилився над своїм чемоданом, поворожив біля його замка і за хвилину поклав на стіл перед Генріхом великого альбому.
Альбом справді був багатий. Фото зроблені в Бельгії, Норвегії, Чехословаччині, Франції, Польщі... Можна було простежити весь шлях, який пройшла частина, що в ній раніше служив майор Шульц. А ось і великий розділ “ Росія”. Генріх почав листати сторінки повільніше. Зруйновані міста і села. Голодні, виснажені люди за колючим дротом. Шибениця, і на ній зовсім голе тіло повішеної людини. Ще шибениця — зашморг висить над головою якогось юнака, майже хлоп’яти. Всі ці знімки правлять, звичайно, лише за фон — на передньому плані офіцери, часто сам Шульц. Мабуть, хтось допомагав йому знімати. А ось Шульц стоїть сам, на повний зріст. Набундючене обличчя само-задоволено посміхається, одну ногу він поставив на тіло забитого. Видно, як виблискує проти сонця добре начищений чобіт.