Та найбільше розчарування чекало на Кубіса приблизно за тиждень після заручин, коли приступили до обговорення шлюбного контракту.
— Пошили у дурні! — трагічно вигукнув він, вбігши до Генріха в кабінет, і впав у крісло.
— Та поясніть же, що сталося?
— Пошили у дурні! — повторив Кубіс і раптом накинувся на Генріха. — Це ви, ви у всьому винні! Торочили мені про посаг. А знаєте, що він дає в додачу до своєї донечки? Ферму на шістсот овець десь на швейцарському кордоні, будинок у Кастель ла Фонте — той, в якому він живе, і фруктовий магазин у Палермо!
— Вважаю, що посаг не такий вже поганий.
— Та на якого біса ті овечки потрібні! Я їх переріжу першого ж дня, як вони стануть моїми!
— І зробите глупство. От не кричіть і давайте спокійно підрахуємо. Кажете, шістсот овець? Так... Курт, дізнайся в Лідії, скільки коштує одна вівця. Еге ж, еге ж, звичайна вівця. Гадаю, що марок сто-сто двадцять.
— Та я за неї й марки не дам!
— Зате дадуть вам. Думаю, що близько сімдесяти тисяч марок ви за них можете взяти...
— Лідія каже, що хороша вівця коштує дві тисячі п’ятсот лір, — повідомив Курт.
Генріх свиснув і вражено глянув на Кубіса.
— От тобі й овечки! Переводячи на марки, вони коштують сто п’ятдесят тисяч.
— Звідки ви взяли? — Кубіс починав виявляти явну цікавість, схопив олівець і взявся сам підраховувати.
— А таки справді! О, мої любі овечки, як палко я вас починаю кохати!
— Додай тисяч сто за будинок і магазин. Вже вийде двісті п’ятдесят тисяч марок.
— Але мені потрібна готівка! Гроші! Лише я винен більш як десять тисяч марок! А він про гроші не сказав жодного слова!
— Я спробую делікатно розпитати.
У найближчі дні Генріх не міг вибратися до Лерро, отже, про посаг за Софією мови не було. А незабаром виявилося, що потреба в цьому відпала. В один з вечорів наречений і наречена з’явилися до Генріха з офіціальним візитом, і Кубіс, відвівши Генріха вбік, прошепотів йому на вухо, що у самої Софії на книжці зберігається щось близько двадцяти тисяч марок — залишки посагу її матері.
— Отже, двадцятого липня вінчання? — запитав Генріх Софію.
— Пауль наполягає, щоб раніше, але батько чомусь не погоджується. Вплинули б ви на нього. Він вас так поважає.
Софія говорила правду — Альфредо Лерро просто закоханий був у молодого барона. Якщо в нього видавався вільний вечір, він обов’язково запрошував Генріха трохи посидіти і поговорити. Він казав, що такі розмови фільтрують йому мозок, забитий формулами, і залюбки говорив тепер про все, що могло відволікати його увагу від війни. Бо війна в його уявленні була лише боротьбою формул і технічних ідей, від зіткнення яких, правда, летіло таке скалля, як люди, але успіх боротьби вирішувала найбільш спритна і передова технічна думка, а не людські маси, спроможні лише коритися сильнішому. Єдина тема, якої завжди уникав Альфредо Лерро, був завод і все з ним пов’язане. Генріх теж не заводив про це розмови, щоб не викликати підозри інженера.
— Кінчиться війна, і я вам розповім цікаві речі, — пояснив одного разу Лерро. — А нині, — він зітхнув, — нині все це мені самому так набридло, що не хочеться й згадувати. Мозок — найблагородніша частка людини, він не терпить насильства. А мене кваплять, кваплять з усіх сил. Навіть коли я захворію, не дають полежати: додому приносять всілякі матеріали і примушують консультувати. А після того як я дещо вдосконалив, почали напосідати ще дужче. Тільки й чую: “Швидше! Швидше! Швидше!”
— Добре, що вам не доводиться працювати хоч дома вночі.
— По секрету признаюся, що іноді я працюю й дома, сам для себе. Як би інакше я міг дійти до думки... Втім це нецікаво. Тільки, дуже прошу, не скажіть якось випадково про це Штенгелю. Коли він дізнається, що деякі матеріали я зберігаю у себе в сейфі, можуть виникнути серйозні неприємності.
Того вечора, вірніше ночі, Генріх довго не спав. Признання Альфредо Лерро викликали нові думки, нові плани.
Весілля і смерть
За кілька днів перед весіллям прибув наказ командування Північної групи: Кубіса призначили заступником Штенгеля по внутрішній охороні заводу.
На такий щасливий поворот подій для здійснення свого плану Генріх не сподівався. Як виявилося, спричинився до цього наказу Штенгель. Він довів командуванню, що коли вже Кубіс має породичатися з Лерро і переїхати до нього на квартиру, то він мусить бути причетним і до охорони заводу, і до охорони особи головного інженера. Тим більше, що сам Штенгель мусить залишити особняк Лерро, оскільки весь другий поверх тепер відводять для молодого подружжя.