— А знаєте, я вже сам про це думав, — признався Генріх.
— Дуже зворушливо з вашого боку!
— Адже я трохи винен у зміні вашого сімейного становища і почуваю перед вами... ну, як вам сказати... моральну відповідальність чи що. Можливо, ви маєте підставу турбуватися за майбутнє.
— А коли продати все нерухоме майно і вкласти гроші у якесь прибуткове підприємство? Або у якісь цінності?
— Як вам сказати? Треба бути великим знавцем таких справ, щоб не помилитися і не дати себе ошукати.
— Після закінчення війни ми могли б відкрити з Альфредо Лерро...
— Зачекайте хвилинку — я вас перерву. Мені хочеться задати вам одне запитання. І не як зятеві Альфредо Лерро, а як старому і кваліфікованому співробітникові гестапо. Як ви гадаєте, що станеться з вашим тестем напередодні закінчення війни, якщо Німеччина, боронь боже, її програє?
— Вона вже її програла!.. Але я не розумію запитання.
— Не треба бути дуже догадливою людиною, щоб зрозуміти — Альфредо Лерро працює не на заводі, що виготовляє жіночі парасольки чи дитячі іграшки.
— Він винайшов...
— Не треба, не треба! Не хочу знати таємниць, яких мені не належить знати!.. Але я певен: коли його особою так цікавляться і так його охороняють, то діяльність Альфредо Лерро має якесь відношення до тої нової зброї, про яку так багато пишуть...
— Ви вгадали.
— Слухайте, Пауль! Не ставте мене в дурне становище. Я волію триматися від державних таємниць подалі і через це не чув, що ви мені сказали. Забув про це! Я висловлюю лише логічні припущення...
— Пробачте. Мовчу, як риба.
— Що б ви зробили, скажімо, як керівник гестапо, коли б знали, що Німеччина програла війну і до рук її ворогів, до рук переможців, потраплять всі здобутки німецької воєнної технічної думки?
— Я? Я знищив би все найцінніше... ну, і загалом подбав би, щоб ніщо не потрапило до рук ворогів.
— Абсолютно логічно! Так зробив би кожен розумний працівник гестапо. А що б ви зробили з самим автором такого важливого винаходу в галузі воєнної техніки?.. Адже сьогодні цей автор служить фюреру, а завтра може спокуситись на долари чи фунти стерлінгів, навіть на російські карбованці. Що б ви зробили з винахідником, як керівник гестапо?
Пауль Кубіс повільно, не відриваючи погляду від обличчя свого співрозмовника, всім корпусом подався вперед.
— Ви певні, що...
— Припущення — ще не цілковита впевненість... Ми з вами даємо один одному урок логічного мислення. І тільки. Втім, до біса цю розмову, вона, я бачу, вас схвилювала. Давайте про щось інше!
— О, ні, ні! Це саме та розмова, яка... Раз уже почали, кажіть до кінця! То що ж мені робити, по-вашому?
— У таких речах важко радити... Кожен поводить себе по-своєму, Пауль.
— Але що б ви зробили на моєму місці?
— Що я зробив би?.. Дайте подумати! — Генріх кілька разів пройшовся по кімнаті. — Я готувався б до найгіршого.
— А саме?
— Геніальний винахід Альфредо Лерро не повинен загинути для науки! І ви відповідаєте за нього перед прийдешніми поколіннями. Навіть коли б загинув чи помер від хвороби сам Лерро, ви мусите зберегти його винахід.
— Але я розуміюся в техніці не більше, ніж у філателії, щоб вона загинула!
— Що ви не розумієтесь у техніці, я знаю... Але це не так уже й страшно. Адже ваш тесть не тримає свого винаходу в голові. Є формули, є креслення...
— Він їх нікому не довіряє...
— І абсолютно правильно робить! Але з них, навіть потай від нього, можна зробити фотокопії. В ім’я майбутнього!.. Ну, а коли, скажімо, станеться так, що завод не встигнуть знищити і креслення теж... і вони потраплять до рук якоїсь держави... У вас тоді, як компенсація за турботу про долю важливого винаходу, залишиться можливість продати ці фотокопії іншій державі... А це ж не жарт! Після цього вас навряд чи хвилюватимуть ціни на вовну і м’ясо. Така мізерія у порівнянні з тим, що ви одержите! Та й вашу службу в гестапо вам не зарахують — просто закриють на це очі.
Генріх замовк і налив з графина склянку води. Маленькими ковтками відпиваючи воду, він з-під руки раз у раз позирав на Кубіса. Той сидів замислений і зосереджений.
Хто міг здогадатись, які думки снували зараз в голові Пауля Кубіса? Адже він пройшов уже через багато перероджень! Недоучений падре, він став потім розвідником, щоб згодом втратити будь-який інтерес і до цієї професії і полонитися мрією про спокійне життя коли не бюргера, то рантьє. Може, його душа народжувалася тепер учетверте.