— Красномовний знімок! — кинув Генріх, пильно вдивляючись у фото.
— Я б сказав — символічний! — поправив його майор.
— Його треба зберегти як документ.
— Як документ великої доби! — з пафосом додав майор.
Генріх листає альбом далі, не підводячи погляду, немов боїться, що він його зрадить.
— А це мій останній знімок, — зупинив його руку майор, вказуючи на позначену в куточку фотокартки дату.
На фото генерал-майор Даніель у своєму службо -вому кабінеті. Він стоїть біля письмового стола, тримаючи в руках якийсь папірець. За фон править стіна, завішана великою картою. Лінії на карті невиразні, але жирно позначені стрілки видно добре. Генріху не важко було пізнати, що це карта в планом операції “Залізний кулак”.
— Чудесна робота, майоре! Ви можете змагатись з найкращими професіоналами-фотографами. Даю слово честі, що я радий був би мати від вас таке фото на спомин про сьогоднішній день.
Задоволена посмішка засяяла на обличчі Шульца.
— Вибирайте перше-ліпше, де є два однакових знімки.
— Тоді, якщо ви не заперечуєте, я виберу ваш останній. Мені б приємно було мати фото генерала Даніеля в себе на столі.
— О, будь ласка! Цих фото у мене два. Я збирався одне з них презентувати генералові, але тепер, після цієї невдачі з “Зеленою прогулянкою”...
Майор витяг з альбому фото і простягнув його Генріху.
— Ні, так не приймаю, — відсторонив його руку Гольдрінг. Подарунок годиться надписати:
— Якщо справа за цим...
Шульц взяв ручку і розмашисто написав на звороті фото: “Лейтенантові фон Гольдрінгу від майора Шульца”.
— Дякую! Дуже дякую! — Генріх сховав фотографію за борт мундира.
— Так, я згоден з вами, — генералові Даніелю сьогодні не до подарунків, — зітхнувши, промовив Генріх. — Друга операція підряд завалюється!
— Ви маєте на увазі і першу — “Залізний кулак”?
— Так. А тепер “Зелена прогулянка”...
— А чим це, на вашу думку, пояснити, гер лейтенант? — пильно вдивляючись в обличчя Генріха, запитав Шульц.
Генріх схрестив свій погляд з поглядом майора.
— Я розвідник з дитинства, і хоч молодший за всіх офіцерів розвідки корпусу, але мене ніхто не зіб’є з думки, що в нашому штабі діє добре замаскований шпигун!
Шульц відкинувся на спинку стільця, ніздрі його великого носа здригнулися, немов відчувши здобич, а очі примружилися так, що видно було лише вузькі прорізи їх.
— Ви гадаєте? — хрипким голосом перепитав він Генріха.
— Певен, навіть більше — твердо переконаний... Але ми, майоре, збиралися сьогодні розважитись, а перевели розмову на таке болюче і дуже неприємне для нас, двох штабних офіцерів, питання.
— Це правда! — погодився Шульц. — Давайте й справді поговоримо про щось інше.
— Скажіть, будь ласка, гер майоре, як же ви зберігаєте таку силу негативів? — спитав зацікавлено Генріх.
— Негативи я спалюю. Коли є вже фото, як от те, що я вам подарував, нема потреби возити за собою зайвий вантаж... Але чому це вас так зацікавило?
— Трапляються ж випадки, коли якусь стару фотографію доводиться дублювати. От і здалися б тоді негативи.
— Досі не виникало такої потреби, — знизав плечима майор.
— Ну, а припустімо, якоюсь вашою фотографією зацікавиться гестапо? Що ж тоді? Доведеться видирати фото з цього альбому і у вас не лишиться копії.
Очі Шульца округлилися, в них майнула неприхована тривога.
— З яких причин гестапо стане цікавитися моїми фотографіями?
Генріх раптом зігнав з обличчя посмішку. Очі його дивилися на майора холодно і вороже.
— А не всі такі довірливі простачки, як ви гадаєте!
— Я вас не розумію. Поясніть, що все це означає! — голос майора зривався від обурення. — До вашого відома, бароне, я не потерплю образи, а ваші натяки сприймаються саме як образа. Не забувайте, лейтенанте, що я старший за вас чином і вже мало не десять років на цій роботі.
Генріх дивився на розлютованого майора спокійним, холодним поглядом.
— Правила субординації тут ні до чого! І не прикидайтеся ображеним. Скажіть відверто: за яку саме суму ви продали росіянам негатив цієї фотографії, яку я тримаю в своїй кишені?
У майора перехопило дух. Він так зблід, що його каламутні сірі очі на пополотнілому обличчі здавалися майже чорними.
— Що? Що ви сказали? — нарешті видавив він з себе.
— Можу повторити: за яку ціну продали ви росіянам фотографію чи, певніше, її негатив?