— Як по-вашому, Лемке, коли б я написав таке вашій дружині, ви б відчували до мене велику приязнь?
Лемке почервонів.
— Я писав про це не вашій нареченій, а генералові Бертгольду.
— І ви вважаєте це гідним офіцера?
— Гер Бертгольд поставив мені це за обов’язок.
— Отже, ви вважаєте, що, пишучи наклепи... Погодьтеся, інакше, як наклепом, це не можна назвати, адже ви самі знаєте про взаємини графині і Штенгеля... Так от, пишучи наклепи...
— Гер Бертгольд, очевидно, не так мене зрозумів. По-своєму розтлумачив якийсь необережний рядок... І коли це призводить до таких непорозумінь, даю слово офіцера, що жодного рядка про вас, про...
— На слово офіцера покладаюсь. Мені приховувати нічого, але нагляд за кожним моїм кроком я вважаю образою своєї гідності...
— Я цілком вас розумію. І повторюю...
— Гаразд, будемо вважати, що в цьому питанні ми порозумілись. Тепер про інше... Так чого ви від мене хочете?
— Цілковитої погодженості дій і взаємодопомоги.
— Конкретно?
— Сьогодні вночі я мушу відправити батальйон колишніх італійських солдатів з Кастель ла Фонте до Івреї.
— Коли саме?
— О двадцять другій тридцять.
— Що вам для цього потрібно?
— Крім роти чорносорочечників, яку ви обіцяли, ще хоч один взвод німецьких солдатів.
— Беріть парашутистів.
— Я не довіряю цим балеринам.
— Гаразд, даю взвод німецьких єгерів.
— Справді, бароне? Спасибі! Гадаю, що це початок наших нових відносин, перегляд вашого ставлення до мене!
— Ви знаєте, як я вам симпатизував, і коли між нами пробігла чорна кішка, то винні у цьому ваші листи до мого батька, тестя, називайте його, як вам завгодно! Я не потерплю нагляду за собою, попереджаю вас.
— Обіцяю, що його не буде...
— Що ж, тоді мир і злагода!
— Я щасливий, бароне, що почав цю розмову і ми змогли порозумітися.
Лемке міцно потиснув руку Генріха.
— Командирів я вам пришлю зараз у ваше розпорядження.
— Але не кажіть їм нічого про завдання. Вони не повинні знати про операцію до її початку.
— Цілком зрозуміло.
— А ви не збираєтесь взяти участь у прогулянці до Івреї?
— Це не мій район. До того ж я ввечері буду зайнятий.
Не заїжджаючи додому, Генріх просто з комендатури поїхав до Лерро, розмову з яким так несподівано перервав Лемке.
— Слухай, Курт, — попередив денщика Генріх дорогою, — я обіцяв синьйору Лерро заночувати сьогодні у нього, він щось нездужає. Але мені вночі можуть подзвонити, тому лягай в кабінеті. Коли з Івреї подзвонить Лемке, скажеш йому, де я.
— Хіба гер Лемке в Івреї? Я його бачив...
— Він сьогодні вивозить туди італійських солдатів, тих, що й досі тримають у казармах.
— А вони не повтікають?
— З-під такої охорони? Крім своїх есесівців, Лемке випросив у нас роту чорносорочечників і взвод німецьких солдатів. — Генріх відвернувся, щоб приховати посмішку. Курт, ніби з простої цікавості, вже кілька разів запитував його про долю італійських солдатів, і Генріх розумів, що робить він це з доручення Лідії.
Альфредо Лерро вже тиждень, як симулював хворобу. Останнім часом, посилаючись на хворе серце, він усе частіше залишався вдома, забуваючи про звичайну обережність.
— Я до краю стомився. Я виснажився так, що ко-лись просто звалюся з ніг, як заїжджений кінь, і більше вже не підведуся, — скаржився він Генріху.
Але старий більше прикидався. Навіть дочці й зятеві він не звіряв причин, які примушували його вдаватися до таких хитрощів. Бо, може, вперше на своєму віку Альфредо Лерро почав замислюватися над життям, а не над формулами.
Ще так недавно старий винахідник доводив Генріху, що наука стояла, стоїть і завжди стоятиме понад політикою, понад життям, що вчені, як і художники, мусять жити у вежах з слонової кості, щоб ніщо не заважало льотові їх думок. Навіть свою працю на заводі Лерро розглядав, як таку своєрідну вежу, бо за його міцними стінами міг почувати себе спокійним від вторгнення буденщини, яка заважає мисленню.
І ось у цій вежі виявилися страшні пробоїни, її міцні стіни захиталися.
Сьогодні, перед тим як подзвонив Лемке, Лерро почав натякати, обережно наводити розмову на цікаву для нього тему, але Генріх мусив піти. І старий інженер знов лишився з своїми думками.
Він узявся було розглядати матеріали, принесені з заводу, але мусив їх сховати — сьогодні чомусь не працювалося. Доведеться перевірити всі розрахунки завтра вранці на свіжу голову.