— І цілком слушно, синьйоре Лерро,— не витримав Генріх.
— О, коли й ви такої думки, то... Що ж ви порадите мені робити?
— У вас, по-моєму, єдиний вихід, — Генріх спинився, пильно дивлячись в очі Лерро.
— Який?
— Війна наближається до кінця, отже, дорогий кожен день...
Лерро мовчки кивнув головою.
— Вам треба втекти в якусь нейтральну країну, скажімо, в Швейцарію, і оголосити в пресі протест. Послатися на те, що вас примушували працювати силою. Заперечити проти того, щоб ваш винахід використовувався для руйнування населених пунктів і вбивства мирних людей. Коли ви заявите про це тепер, вам повірять.
— Ви маєте рацію!
— Але треба, щоб ви мали з собою креслення, формули, взагалі все, що стосується вашого винаходу. Я знаю, що здобути ці матеріали дуже важко, всі вони, певно, перераховуються на заводі, але...
— У мене є фотокопії.
— І ви такі речі рискуєте зберігати вдома?
— Я їх добре заховав. Серед великої бібліотеки це легко зробити... Ніякий чорт не здогадається, де вони, поки я сам не скажу...
— Тоді вам нема чого довго думати та вагатися! Ви, врешті-решт, рятуватимете не лише себе, а й сотні тисяч ні в чому не винних людей. І це зуміють оцінити.
— Та як ж;е, як ж;е все це здійснити? Адже ви знаєте, як за мною наглядають!
— Обіцяю продумати план і сказати вам у найближчі дні. І, звісно, допоможу, чим зможу.
— Я знаю, ви благородна людина! Може, вперше за багато днів я цієї ночі засну.
Генріху приготували постіль у суміжній з кабінетом кімнаті. Він довго крутився в ліжку, схвильований думкою, що, нарешті, наблизився до мети. Навіть уві сні він продовжував складати плани того, як найкраще здобути потрібні матеріали.
Годині о третій Генріха збудив напіводягнений Кубіс.
— Щойно дзвонив Курт. До тебе посланець від Лемке.
— Де він?
— Курт зараз привезе його машиною.
Генріх почав швидко одягатися.
— Креслення шукайте в бібліотеці серед книжок. Фотокопії. Можливо, це саме те, що вам потрібно. Покажете мені, і разом перевіримо, чи це так, — пошепки сказав Генріх Кубісу, споряджаючись.
— Але я не можу їх вам дати, — ревниво прошепотів Кубіс.
— Та на якого біса вони мені здалися! Я ж дбаю про вас! Щоб не трапилося конфузу. Адже може статись, що до винаходу ці фотокопії ніякого відношення не мають. А коли так, треба шукати далі. Невже ви не скористаєтесь з такої щасливої нагоди забезпечити себе на все життя? Я вже бачу вас багатієм! І навіть згоден відстрочити сплату вашого боргу ще на рік... якщо переконаюсь у вашій кредитоспроможності.
Через свого посланця Лемке повідомляв, що наскочив на партизанську засідку, веде запеклий бій і просить негайно допомоги.
Вступати в нічний бій, та ще на боці Лемке, а не партизанів, Генріху, звісно, зовсім не хотілося. Але обставини вимагали дій, настільки швидких і рішучих, щоб не виникла підозра. Довелося по тривозі піднімати парашутистів і ті два взводи німецьких єгерів, які лишилися в Кастель ла Фонте, а самому водночас всіляко затримувати виконання своїх же власних розпоряджень.
Генріх примусив командирів взводів провести перевірку всієї автоматичної зброї і виправити виявлені під час цієї перевірки дрібні недоліки. Коли зброя вже була готова, наказав захопити додаткову кількість патронів, і за ними довелося бігти на склад. А тимчасом з’ясувалося, що в моторі одного з бронетранспортерів чується якийсь підозрілий стукіт... Генріх бігав, гримав, загрожував, що віддасть винних під суд, а в душі щиро радів, що виїзд затримується.
Допомога Лемке, завдяки цьому, вирушила з Кастель ла Фонте лише на початку п’ятої, а на місце прибула лише о шостій годині ранку, коли бій уже скінчився. Ще лунали поодинокі постріли, злітали в повітря ракети, але партизанів не було видно.
При світлі ракет Генріх помітив довгу постать Лемке. Він походжав між забитими і пораненими італійськими солдатами, присвічуючи кишеньковим ліхтариком, і посилав кулі з свого пістолета в тих, хто ще подавав ознаки життя.