Штенгель замислено потер пальцем перенісся.
— Далі! — кинув він коротко.
— Тепер у плані особистому. Вам не здається, що Марія-Луїза дещо змінила своє ставлення до вас?
— Бачте, я сам довго зволікав із своїм освідченням. А тепер, коли графиня переконалася в серйозності моїх намірів, вона, як кожна жінка, мстить мені за деяку мою нерішучість.
— Гадаєте, що тільки це? А коли я вам скажу, що Гольдрінг сам мені читав листа своєї нареченої, доньки Бертгольда, в якому вона докоряє йому за зв'язок з Марією-Луїзою? Не забувайте одного: молода красива жінка, вдова, і непоганий на вроду молодик протягом довгого часу живуть під одним дахом, їхні покої майже поруч. Вже одне те, що вона оселила його на своїй половині, відвела йому кімнати, де жив її покійний чоловік... Як хочете, а це дуже й дуже підозріло! І я гадаю, що Лора Бертгольд має всі підстави бути неза-доволеною поведінкою свого нареченого.
Обличчя майора побагровіло, і Лемке зрозумів, що він влучив у найвразливіше місце в серці барона Штен-геля — зачепив його чоловічу гордість. Скориставшись з моменту, Лемке розповів про все, що в нього самого накипіло проти Гольдрінга, про його часом дивну поведінку, про нерозбірливість у виборі друзів.
І майор Штенгель, який ще так недавно обстоював Генріха, уважно прислухався до слів Лемке і, врешті-решт, погодився з ним: так, поведінка барона Генріха фон Гольдрінга справді підозріла!
— Що ж ви гадаєте робити? — запитав Штенгель, коли Лемке скінчив свою розповідь.
— На жаль, я безсилий, бо прямих доказів якоїсь його провини у мене немає. До того ж невідомо, як до цього поставиться Бертгольд. На мою думку, у нас з вами єдиний вихід — написати спільного листа гру-пенфюреру, який, до речі, мені сам звелів наглядати за своїм майбутнім зятем. Хай він вирішує сам.
Коли пізно вночі Лемке і Штенгель закінчили розмову, радіо повідомило про несподіваний початок наступу радянських військ на всьому тисячокілометровому Східному фронті...
Тривожні події квітневого дня
Приїзд Бертгольда до Кастель ла Фонте був несподіваним для всіх: і для Генріха, і для Лемке, і для Штенгеля.
Уже точилися запеклі бої за Берлін. Вчора на Ельбі вже відбулася зустріч радянських військ з англо-американцями. І Генріх мав усі підстави сподіватися що найближчими днями Німеччина капітулює, бо сьогодні вранці він одержав від свого командування наказ: негайно повертатися на Батьківщину! І ось раптом цей, такий недоречний приїзд!
Про прибуття свого названого батька Генріх дізнався від Лемке. Курт і Генріх саме збиралися в далеку путь, коли пролунав дзвінок.
— Гер Гольдрінг, — голос Лемке був сухий і офіціальний, — групенфюрер Бертгольд прибув тільки-но до Кастель да Фонте і хоче вас бачити.
— Він зараз у вас?
— Так!
— Попросіть його взяти трубку... О, яка приємна несподіванка, майн фатер! Звідки ви? І чому не заїхали просто до мене?.. Гаразд, буду чекати.
Генріх з серцем опустив телефонну трубку на важелі.
Менш за все йому хотілося бачитися з Бертгольдом саме зараз. Адже у нього все було приготовано до від’їзду: він вирішив сьогодні, після комендантської години, непомітно і нікого не попереджаючи, зникнути з Кастель ла Фонте, щоб якось дістатися туди, звідки йому допоможуть, як було умовлено, перебратися до Югославії. І от маєш!
Нещодавно, під час чергової сутички з Лемке, начальник служби СД прямо заявив Генріху, що вважає його поведінку неправильною, більше ніж дивною, і нахвалявся написати про все це Бертгольду.
“Невже Лемке здійснив свою загрозу? — запитував сам себе Генріх. — Може, групенфюрер якраз і прибув для того, щоб самому переконатися в правдивості обвинувачень Лемке і особисто розрахуватися з своїм названим сином за те, що він його так ошукав? І оці, так довго очікувані останні години перебування Генріха в таборі ворогів обернуться для нього на останні години життя?.. Може, його вже викрито, як радянського розвідника, і групенфюрер Бертгольд прибув, щоб переконатися, хто ж є насправді той, кого він назвав сином і прагнув мати зятем? І чому він насамперед поїхав до Лемке, а не до нього?”
Запитання одне по одному виникали в голові Генріха, і він не міг дати на них відповіді.
А може, й не треба шукати відповіді? Бертгольд зараз прийде, і все з’ясується. І Генріх зорієнтується, як діяти і як себе тримати. Поки незаперечно лише одне — треба зібратися востаннє! Перед близькою і такою довгоочікуваною подорожжю на Батьківщину він мимохіть демобілізував себе. А роль треба витримати до кінця. Не змінювати ні характеру, ні манери поведінки. Це ж буде чортзна-що, коли в останні години він якимсь необережним жестом, вчинком чи словом викриє себе.