Вже те, що Бертгольд згодився прибути до замку, а не викликав Генріха до СД, свідчить, що справи не такі погані, як вирішив Генріх зопалу.
А коли все-таки кинути все до біса і спробувати зараз втекти? Сісти в машину і наказати Курту гнати в гори щодуху, щосили?
Ні, цього не можна робити! Бертгольд не примириться з тим, що разом з Генріхом зникнуть і його два мільйони, і вживе заходів, щоб наздогнати втікача... Будь що буде! Той пістолет, з яким він досі ніколи не розлучався, при ньому. І в разі чого Генріх зможе, вперше за всю війну, використати весь його заряд...
У коридорі пролунали чиїсь важкі кроки. Схоже, що це Бертгольд. Так і є!
У дверях кабінету, справді, з’явилася знайома постать. На Бертгольді широкий світло-сірий макінтош, в одній руці такого ж кольору капелюх, другою він спирається на товстий з химерно закрученою ручкою ціпок. Очі Бертгольда підпухли більше, ніж завжди, обличчя стомлене.
— Майн фатер! — кидається до нього Генріх.
Бертгольд міцно потиснув йому руку, але не поцілував, як завжди.
— Надовго ви до нас? І чому в цивільному?
— А ти, здається, кудись збираєшся їхати? — не відповідаючи Генріху, сам запитує Бертгольд, кивнувши головою на два чемодани, що так і лишилися стояти посеред кімнати.
“Як я не здогадався їх прибрати!” — вилаяв себе Генріх.
— Так, майн фатер, у мене давно вже все напоготові, щоб у першу-ліпшу хвилину виїхати до Швейцарії...
— Втекти?
— Цей від'їзд я не назвав би втечею.
Бертгольд криво посміхнувся.
— Всі тікають! Всі! — гірко сказав він. — Як щури з пароплава, що потопає!
— Але пароплав справді йде на дно, гер групенфю-рер, і подбати про власний порятунок саме вчасно...
Бертгольд не відповів. Він сидів, покусуючи губи і раз у раз пригладжуючи і пощипуючи пальцями свої рудуваті вусики, як робив він це завжди, коли щось обмірковував.
— Я дуже невдоволений тобою, Генріх, — нарешті озвався він. — А деяких твоїх вчинків просто не розумію. Я хотів би, щоб ти пояснив мені їх перше, ніж я скажу, для чого сюди приїхав.
—Я тільки цього й хочу, бо певен, що Лемке не пошкодував чорної фарби, розповідаючи вам про мене. Я кілька разів вказав йому на неприпустимі промахи в його роботі, і він не може мені цього пробачити. Натура дрібна, мстива. І до того ж — бездарна!
— Ми про Лемке поговоримо потім. А зараз про тебе. Де твоя перекладачка?
“Отже, Лемке вже встиг повідомити про зникнення Лідії. Ясна річ, критися не можна. Треба приймати бій. Приголомшити Бертгольда відвертістю...”
— Чого ж ти мовчиш і не кажеш, що дав їй змогу втекти? Знов якась любовна історія?
— Любовної історії не було. А змогу втекти я справді дав.
Глузлива посмішка зникла з обличчя групенфю-рера, і вигляд у нього був, як і розраховував Генріх, справді приголомшений. Це трохи збило його з позиції навального наступу.
— Ти говориш мені про це так, ніби повідомляєш звичайну річ. І при цьому навіть не намагаєшся виправдатися.
— Я насмілююсь говорити з вами відверто, бо переді мною зараз сидить не групенфюрер, а мій названий батько і майбутній тесть. Я сподіваюся, що з ним можу бути відвертим.
Бертгольд здивовано і з цікавістю глянув на Генріха. Той спокійно витримав його погляд.
— Для чого ти це зробив?
— Я її кілька разів перевіряв і переконаний: дівчина ні в чому не винна. Я не хотів, щоб Лемке закатував її в гестапо, бо сам запросив її перекладачкою, хоч вона й відмовлялася. Я дав їй слово офіцера, що гарантую їй безпеку, а слово офіцера я звик додержувати. Ось вам моя щира і відверта відповідь.
— А твій друг Матіні де?
— Вчора Лемке оголосив, що він у партизанському госпіталі працює лікарем.
— А твій другий приятель, Лютц? Де він?
— Вчора втік до Швейцарії.
— І ти обом їм допомагав?
— Лютцеві допоміг, у мене щодо нього є деякі плани — адже ми умовились з ним зустрітися в Швейцарії. А щодо Матіні, то я навіть не знав про його наміри. До речі, в мене десь у шухляді лежить лист, якого він мені залишив, тікаючи. Можете з ним ознайомитись, і ви побачите, що Матіні... Ось зараз я вам його знайду...
Бертгольд спинив його роздратованим жестом.
— Мені зараз не до цього! Ти знаєш, що Лемке ставить питання про твій арешт і допит?
— Я міг цього чекати, я вам уже казав, які між нами склалися відносини. Але я завжди сподівався, що без вашої санкції він не насмілиться цього зробити.
— Ти вважаєш, що я буду приховувати твої глупства, навіть злочини? Я, Вільгельм Бертгольд!