У відповідь почулася найкрутіша лайка, сказана російською мовою з українським акцентом.
Для Генріха вона пролунала, як музика.
— Хто говорить? Хто говорить? — кричав він у трубку. Але телефон мовчав. Зумера не було чути.
У цей час пролунали далекі постріли.
— Генріх! Генріх! — гукнув Бертгольд, вистромивши голову з дверей ванної кімнати. — Дізнайся, чому і де стріляють!
Генріх вийшов у коридор і зіткнувся з Штенгелем. Рука в нього була поспіхом перев’язана, через бинт просочилася кров.
— Де генерал? — істеричним голосом вигукнув Штенгель і вбіг у кабінет.
— Що сталося? — напіводягнений Бертгольд вийшов з ванної кімнати, рушником витираючи вкрите потом обличчя.
— На заводі бунт! Внутрішню охорону обеззброєно! Точиться бій з частиною зовнішньої охорони! — мало не кричав Штенгель.
— Спокійно! Спокійно, майоре! — спинив його Бертгольд і повернувся до Генріха. — Які в твоєму розпорядженні є сили?
— Рота єгерів, два взводи парашутистів, один взвод чорносорочечників.
— Негайно на допомогу зовнішній охороні!
Генерал підійшов до телефону і подзвонив Лемке.
— Лишіть при собі лише кількох солдатів. Решту на підтримку зовнішньої охорони заводу. Мерщій!
Віддавши це розпорядження, Бертгольд спокійно повернувся до Штенгеля.
— Завод оточити. Керувати операцією накажіть від мого імені Кубісу. Самі повертайтеся сюди! — лаконічно наказував він Штенгелю, продовжуючи одягатися. — І ви, начальник охорони, допустили, щоб ці напівлюди збунтувалися і обеззброїли ваших солдатів!
Штенгель мовчав, кривлячись від болю, — Генріх не зовсім кваліфіковано перев'язував йому поранену руку.
— Дозвольте виконувати наказ? — запитав Штен-гель, коли пов'язку було накладено.
— Скоріше! І повертайтеся сюди.
Генріх подзвонив по телефону до комендатури і віддав потрібні розпорядження.
— Ех, немає людей! Немає надійних людей! — скаржився, важко зітхаючи, Бертгольд. — Тільки тепер зрозуміло, чому ми знову програли війну.
Хоч Бертгольд був зовні спокійним, але Генріх по собі знав, як дорого коштує такий спокій у тяжкі, критичні хвилини. Цікаво, чи надовго його вистачить у генерала!
— Дай чарку коньяку!
Генріх приніс пляшку і поставив на стіл.
— А ти не хочеш?
— Завтра в Швейцарії вперше за всі роки війни я вирішив напитися. А зараз хіба що одну чарку.
— Так, завтра ми відсвяткуємо своє спасіння! Адже по дорозі сюди я кілька разів зазирав в очі смерті.
— Обстрілювали партизани?
— Ні! Я облетів кілька таборів для полонених — треба було ліквідувати непотрібних свідків минулих подій.
Червоне після ванни, вкрите рясними краплинами поту широке обличчя Бертгольда здалося Генріху, як ніколи, огидним.
“Скільки людей убив він лише за останні дні? — думав Генріх. — “Непотрібні свідки!” Він говорить про їх ліквідацію так, ніби виконав звичайну роботу! Невже йому справді пощастить втекти в затишний куточок, переховатися там певний час, щоб потім знову вилізти на світ і знову занапащати, ґвалтувати, вбивати!”
Задзвонив телефон.
Штенгель сповіщав, що наявними силами об'єкт оточено. Триває перестрілка між повсталими, що заховалися за міцними стінами заводу, і військами.
— Накажи, хай зараз з'явиться сюди! — кинув Бертгольд, коли Генріх передав йому зміст рапорту майора.
Штенгель прибув не сам, а в супроводі Лемке.
— Ну, як там? — запитав Бертгольд, ні до кого окремо не адресуючи запитання.
— Зброї у них мало, щоб зробити вилазку. Але позиція вигідна і не дає нам можливості наявними силами атакувати завод, бо в їхньому розпорядженні кілька станкових кулеметів.
— Досить! — скривившись, кинув генерал. — “Атакувати!” А якого біса ми їх будемо атакувати, коли за кілька годин ми їх потопимо, як пацюків!
Бертгольд витяг з кишені пальта велику, в кілька разів складену карту району Кастель ла Фонте, і розгорнув її на столі.
Генріх, Штенгель і Лемке схилилися над нею, уважно придивляючись до якихось позначок.
Бертгольд з чаркою у руці теж кілька секунд розглядав карту, ніби знову хотів перевірити заздалегідь обміркований план.
— Так от, — почав він спокійно. — За три кілометри від Кастель ла Фонте маємо греблю тридця-тидвохметрової висоти. За нею велике штучне озеро, в якому, на думку фахівців, води цілком вистачить, щоб прорватися через висаджену в повітря греблю і затопити протягом півтори години всю цю долину. За зробленими підрахунками, вода підніметься в долині на рівень п'яти метрів. Цього цілком досить, щоб затопити завод і всіх, хто там є.