Коли дорога почала петляти, Генріх запропонував денщикові змінити його біля руля. Він покладався на свій досвід непоганого водія, але сам часто здригався від несподіванки, бачачи, що автострада впирається у величезну скелю чи гору. Але так здавалося лише здаля. Під’їхавши ближче, Генріх бачив, що і автострада, і залізниця, яка бігла поряд з асфальтовою дорогою, зникають у тунелі, щоб за мить виринути по той бік скелі або гори. Після одного з поворотів автострада і залізничні рейки побігли берегом невеличкої, але бурхливої гірської річки, звиваючись разом з нею по долині. З північного заходу гори так близько підходили до берега річки, що, здавалося, от-от перетнуть їй шлях і, обминаючи їх, річка робила круті повороти. Вона бігла, мов живий, рухомий дороговказ, і Генріх повертав руль праворуч і ліворуч, а автострада лягала і лягала під шини, немов і не було їй кінця.
Містечко в Сан-Ремі відкрилося для Генріха зовсім несподівано, за одним з таких поворотів. Воно лежало в широкій улоговині, ніби самою природою призначеній для того, щоб тут оселилися люди. Невисокі відроги гір, вкриті хвойними лісами, захищали улоговину від вітрів з північного сходу. З південного заходу здіймалося велике гірське плато. Від самого берега річки і аж до плато підіймалися вгору виноградники.
Автострада безпосередньо переходила в головну вулицю міста. По обидва її боки були розташовані всі найкращі будинки Сан-Ремі. Отже, Генріху не довелося довго розшукувати штаб. На перше його запитання йому відповіли, що генерал Еверс живе в віллі “Айстра”, а штаб дивізії міститься у готелі “Європа”.
За п’ять хвилин Генріх уже стукав у двері з табличкою: “Ад’ютант командира дивізії гауптман Лютц”.
— Увійдіть! — пролунав приємний баритон.
Назустріч Генріху підвівся з-за письмового стола високий худорлявий офіцер у чині гауптмана, очевидно, сам Лютц. Уся його постать і особливо великі сірі очі вказували, що гауптман дуже стомився. Про втому і якусь байдужість до своєї особи свідчила і досить недбала зачіска Лютца. Його густе темне волосся, хоч і було зачесане на проділ, увесь час розсипалося і падало на лоб, коли гауптман робив найменший рух.
— Лейтенант фон Гольдрінг, — відрекомендувався Генріх.
Гауптман Лютц обійшов стіл і зробив кілька кроків назустріч Генріху.
— Гауптман Лютц, ад’ютант командира дивізії. Прошу, сідайте!
— Мене призначено в штаб вашої дивізії, — почав було Генріх, але гауптман перервав його:
— Про ваше призначення я знаю, і саме сьогодні ми чекали на вас.
Лютц сів на своє місце за столом, і Генріх простягнув йому документи. Мовчки позирнувши на них, гауптман взяв лише відрядження, решту повернув Генріху.
— Дуже радий, що ви приїхали, бароне! — привітно сказав Лютц і, засміявшись, додав: — Мушу признатися, що радію з чисто егоїстичних міркувань — сподіваюсь, що ви мене трохи розвантажите. Бо справ багато, і все доводилось робити самому.
Поведінка гауптмана була щира і невимушена.
— Сподіваюсь бути гідним помічником.
— На жаль, моїм помічником ви не будете. Вас призначено офіцером для особливих доручень. Про це завтра дамо наказ. Але оскільки я виконував досі і ваші обов’язки, крім своїх ад’ютантських, то ваш приїзд справді для мене велике полегшення. А втім, по роботі нам з вами, гер лейтенант, доведеться часто зустрічатися, а то й працювати разом, і я сподіваюсь, що ми працюватимемо дружно.
— Не маю найменших сумнівів у цьому, гер гауптман!
— От і добре! А зараз я покажу вам вашу квартиру. Я живу при штабі. Ми тут займаємо два поверхи. Кілька кімнат відведено під житло для офіцерів, але зараз вільних немає. На першому поверсі розташувався караул, а також міститься офіцерське казино. Отже, вам доведеться жити в іншому готелі, він навпроти “Європи”. Я навіть думаю, що вам там буде краще — готель цілком пристойний.
Кімната, приготована для Генріха, була на другому поверсі готелю “Темпль”. Точніше, тут було дві кімнати. У першій — передпокої — стояли лише умивальник, диван, маленький столик і два стільці. Друга — велика кімната — була умебльована значно краще. Широке дерев’яне ліжко, письмовий стіл, крісло, шафа, велике дзеркало і навіть нічний столик з телефоном і підставка для чемоданів. Генріх аж ніяк не сподівався на такий комфорт і щиро подякував гауптманові за його клопоти.
— А звідси ви можете помилуватися містом.
Гауптман відкрив двері, і обоє вийшли на балкон.
— Справді гарний краєвид, — погодився Генріх.
— І зручний пункт, щоб подивитися на красивих дівчат.
Лютц вказав очима на дівчину, що зіскочила з велосипеда і стояла на протилежній стороні вулиці, чекаючи, поки пройдуть машини.