— І макі після цього притихли?
— Навпаки, вони ще більше активізувалися. Справа ускладнюється тим, що їм допомагає населення. Два тижні тому загін макі зробив наскок на табір російських полонених. Макі перебили охорону, яка, треба сказати, поводила себе надто безпечно, і кількасот росіян пішло з ними в гори. Погоня не дала жодних наслідків. І от маєте: за кілька днів до вашого приїзду макі, вже разом з росіянами, зробили напад на автоколону з боєприпасами, що їхала на захід, до Атлантичного валу. Тепер вони чудово озброєні нашею ж таки зброєю.
— Я сподівався, що відпочину тут після Східного фронту, а воно, як кажуть росіяни, потрапив з вогню та в полум’я.
Гауптман почав докладно розповідати про недавню операцію карального загону проти партизанів. Генріх уважно слухав, не забуваючи пильно стежити, щоб чарка Лютца не стояла порожньою. Незабаром гауптман уже був напідпитку.
А тимчасом, поки Гольдрінг і Лютц у затишному номері ресторану “Темпль” вечеряли, Моніка мчала велосипедом у напрямку до невеличкого села Пон-темафре, поблизу якого стояла електростанція, що постачала енергію навколишнім населеним пунктам.
Чотири кілометри асфальтованої дороги така хороша велосипедистка, як Моніка, проїхала за якусь чверть години.
— Мені треба бачити Франсуа, я привезла йому вечерю, — звернулася вона до знайомого слюсаря.
— Для вас, мадемуазель Моніка, розшукаю його і під землею! Ех, щасливий цей Франсуа! — додав він з щирою заздрістю. — Така красуня сама приїздить до нього на побачення!
Моніка нічого не відповіла.
І цей слюсар, і всі на електростанції були певні, що Моніка — наречена Франсуа, чого ні він, ні дівчина не заперечували.
Навпаки, щоб підкреслити свою близькість, Моніка навмисне при всіх простягла Франсуа маленький вузлик з вечерею. Франсуа відвів дівчину в глиб подвір’я і, сівши на дошки, розгорнув вузлик. Здаля вони справді скидалися на звичайну закохану пару. Але, якби хто підслухав їхню розмову, він би дуже здивувався, — те, про що говорили ця красива дівчина і цей високий худий і дуже рухливий чоловік з коротко остриженим волоссям, аж ніяк не нагадувало тих милих дурничок, які звичайно так потішають закоханих.
— Що трапилося, Моніко? — стривожено запитав Франсуа, беручись, про людське око, за вечерю.
Моніка розповіла про свою сьогоднішню зустріч з Гольдрінгом і слово в слово переказала розмову з ним. Франсуа замислився.
— Очевидно, це провокація, — тихо кинув він, — і досить невдала. Через свою молодість цей барон, певно, ще не навчився тримати язика за зубами, але з усього видно, що він відіграватиме в штабі значну роль. Інакше б йому не готували заздалегідь квартиру. Отже, Моніко, доведеться тобі...
Побачивши, як спохмурніло обличчя дівчини, Франсуа тихо розсміявся:
— Ну, ну, веселіше! Я ще нічого не сказав, а ти вже насупилася. Та не хмурся ж так! Від цього з’являються зморшки і ти передчасно постарієш. А для такого гарного личка... Ну, ну, не сердься, а то візьму тебе й поцілую — адже я твій наречений!
— Ой, Франсуа, ти просто неможливий! І подумати тільки, що тобі доручено таку серйозну справу!
— А бути серйозним — це не означає ходити з похоронним виглядом, моя крихітко! Бо там, де ж;арт, там і добрий настрій. А ти маєш уявлення, що то означає добрий настрій навіть при поганій грі? А у нас з тобою гра дуже погана, дівчинко, бо ми нічого не знаємо з того, що мають на думці оті зелені жаби. От тому тобі й треба цього балакучого барончика...
— Франсуа!
— От, знов розсердилась! Та повір же мені, що я нічого ганебного тобі не раджу! Просто треба з ним зав’язати знайомство. Яка ж ти будеш жінка, коли не обведеш його навколо пальця! Ти подумай, яка зручна нагода: офіцер живе в готелі твоєї матері — це раз; безумовно працюватиме в штабі — це два; не дуже вміє тримати язика за зубами — це три; щоденно зустрічається з красивою дівчиною — це чотири. І що вимагається від цієї дівчини? Іноді посміхнутися, опустити отак вії, поменше балакати самій і побільше слухати... І ми знатимемо все, що робиться в штабі. А ти розумієш, що то для нас значить?
— Але ж він якийсь... ну, не такий, як всі вони. Не чіпляється, не тиче до рук подарунків. Навіть жодного комплімента не сказав. І дивиться цілком байдуже...
— Ну, це вже залежатиме від тебе.