— Тоді її треба було розпити в родинному колі, і я не розумію...
— О, бароне, сьогодні у мене такий щасливий день!
— Не хочу бути нескромним, але з радістю вип’ю за ваш день. Тільки чому ж ви не налили й собі? За щасливий день годиться чокнутись!
Мадам Тарваль принесла ще один фужер, і Генріх сам наповнив його. Золотисте вино заіскрилося і зашумувало.
— То за що ми вип’ємо, мадам?
— За ваше здоров’я, бароне! Бо саме через вас... бо саме ви... — голос мадам Тарваль затремтів, і вона чомусь озирнулась, хоч у залі нікого не було. — О, бароне, ви мені зробили таку послугу!
Нічого не розуміючи, Генріх здивовано глянув на господиню готелю. Вона перехилилася через стіл, ближче до Генріха, і по-змовницькому прошепотіла, ніби їх хтось міг підслухати:
— Так, так, незабутню, незабутню послугу! На жаль, я не можу сказати про неї вголос! О, я розумію, месьє, у ці прокляті часи треба мовчати! Але прошу пам’ятати — мадам Тарваль уміє бути вдячною! Я завжди, завжди...
— Мені шкода вас розчаровувати, мадам, — у цілковитому замішанні перебив її Генріх, — але я, слово честі, навіть не здогадуюсь, про що йде мова!
— О, я розумію вас, бароне! І я мовчатиму... мовчатиму, поки не прийде час... щоб на весь голос...
— Ви дуже схвильовані, мадам Тарваль! Давайте відкладемо цю розмову, поки... не прийде час, про який ви говорите.
Генріх підвівся і хотів покласти на столик гроші.
— Сьогодні ви мій гість, бароне!
Здивований поведінкою мадам Тарваль, привітним “бонжур, месьє” старенької селянки біля готелю, Генріх довго ходив по своїй кімнаті, роздумуючи, що б це все могло означати. Але жодне пояснення не приходило на думку. “Мабуть, у мене теж щасливий день!” — вирішив він, нарешті, і взявся за словник, згадавши, що вчора вони умовились з Монікою почати урок у першій половині дня.
Але Моніка у цей час була далеко від дому. Стоячи на подвір’ї електростанції, вона нетерпляче чекала на Франсуа і сердилася, що він так довго не йде.
— Я ж наказував без особливої потреби не приїздити, — почав було Франсуа, але, глянувши на схвильоване обличчя Моніки, стурбовано спитав: — Щось скоїлось?
— Сталося неймовірне!
— Та що саме? — нетерпляче вигукнув Франсуа.
— Півгодини тому прибігла мадам Дюрель і розказала, що на власні очі бачила, як у горах, біля її виноградника, німецький офіцер зустрів нашого Жана і П’єра Корвіля, забрав у них зброю...
— Боже мій! Жана і П’єра заарештовано!.. — простогнав Франсуа.
— Та зажди ж! Зовсім ні! Він відпустив їх обох і навіть зброю повернув... Ще й вилаяв на прощання за те, що вони так безтурботно ходять!
— Що-о-о? Ти з глузду з’їхала? Чи, може, збожеволіла ця мадам Дюрель?
Мадам Дюрель при повному розумі, і вона запри-сяглася, що все саме так і було! Вона навіть впізнала німецького офіцера!
— Хто він?
— Барон Гольдрінг! Вона його бачила у нашому ресторані — мама купує у неї вино, і вона часто в нас буває.
— Знову Гольдрінг?
Обоє перезирнулись.
Замислено потираючи свого довгого носа, Франсуа сів на лаву. Моніка напружено стежила за виразом його обличчя, але нічого, крім розгубленості, на ньому не побачила.
— Так чим же ти це все пояснюєш? — не витримала вона.
— Поки нічим. Сьогодні будь-що побачу Жана, розпитаю його, і, коли це правда, тоді...
— Що тоді?
— Зараз я нічого не можу сказати, бо й сам нічого не розумію... Щоб фашистський офіцер, барон, спіймав двох макі, обеззброїв їх, а потім відпустив, повернувши зброю? Ні, тут щось не так. Можливо, це пастка. Можливо, він хоче спровокувати нас, втертися в довіру... Ні, у висновках треба бути дуже обережним... і ти ще пильніше повинна стежити за цим Гольдрінгом і бути особливо насторожі! До речі, як у тебе з ним справи?
— Він просив мене, щоб я допомогла йому вивчити мову.
— Ти, звичайно, погодилась?
— Мусила погодитись, пам’ятаючи твій наказ.
— І як він себе тримає? Пощастило тобі про щось дізнатись?
— Ні. Він дуже стриманий, ввічливий і не думав упадати за мною.
— Про що ви з ним розмовляєте?
Моніка передала свою розмову з Генріхом про французьку мову і майбутнє Франції. Франсуа задав дівчині ще кілька запитань щодо Гольдрінга, але й відповіді на них, очевидно, йому мало що пояснили.
— Загадкова особа цей барон! — сказав він, підводячись. — Про всяк випадок треба попередити наших, щоб його часом не підстрелили. Може статись, що він справді антифашист і хоче стати нам у пригоді. Але все це добре треба перевірити. А поки будь обережною і використовуй свої уроки французької мови, щоб більше дізнатися.