— Розумію.
— Не забудь попередити матір і мадам Дюрель, щоб вони нікому не розповідали про цей випадок. І сама поводь себе так, ніби ти нічого не знаєш.
Франсуа підштовхнув велосипед і, жартуючи, додав:
— Із подяки, що він відпустив твого брата, дивись, не закохайся в того барончика!
Моніка сердито блиснула очима і натиснула на педалі.
Як тільки закінчився обід і всі повставали з-за стола, Лютц підійшов до Гольдрінга.
— Вам, лейтенанте, важливе доручення від генерала. Доведеться в одній справі поїхати в Ліон. Ходімте в штаб, і там я вам усе поясню.
По дорозі до штабу завжди балакучий Лютц мовчав. Бачачи, що гауптман сьогодні в поганому настрої, не починав розмови і Генріх.
У себе в кабінеті Лютц теж; почав мову про доручення генерала не відразу, і Генріха вже починала непокоїти ця дивна поведінка.
— Так в чому полягатиме доручення генерала, гер гауптман? — офіціальним тоном запитав він.
Лютц глянув на годинника.
— У вашому розпорядженні, бароне, є година сорок хвилин. О шістнадцятій сорок відходить поїзд на Ліон, і ви маєте відвезти важливого пакета до штабу корпусу. Пакета вже приготовано. Можете одержати його зараз.
Лютц витяг з сейфа великий, з кількома сургучними печатками конверт і простягнув його Генріху. Той пильно оглянув, як засургучено пакет, і, знайшовши, що все в порядку, поклав його до внутрішньої кишені мундира.
— Буде зроблено, гер гауптман! — промовив Генріх, розписуючись у книзі.
Лютц, як здалося Генріху, якось сумовито глянув на нього.
— Ви сьогодні в поганому настрої, Лютц? — подружньому запитав його Генріх.
Бридливо скривившись, гауптман махнув рукою і пройшовся по кабінету.
— От що, Гольдрінг, — сказав він раптом, спинившись навпроти Генріха і дивлячись йому в очі. — Ви їдете один, без охорони. Стережіться і будьте в дорозі уважним і обережним. Не забувайте, що пакет важливий і його треба берегти як зіницю ока. Вручіть його або начальникові штабу, або його ад’ютантові. Але обов’язково під розписку.
— Ви так виряджаєте мене, ніби це не звичайна поїздка, а важлива фронтова розвідка, — пожартував Генріх.
— Скоро, мабуть, важко буде сказати, де гірше — працювати в тилу, чи... воювати на фронті! Тому ще раз попереджаю: обережність і ще раз обережність!
— Пам’ятатиму ваші поради, Лютц. До побачення!
Офіцери міцно потиснули один одному руки.
Готуючись до від’їзду, Генріх увесь час думав про якусь дивну поведінку людей сьогодні. Спочатку ота селянка, потім мадам Тарваль з її загадковими натяками, тепер оцей похмурий настрій Лютца і його підкреслені нагадування про обережність... Якийсь дивний гауптман сьогодні!.. А справді? Чому це посилають з пакетом його, офіцера для особливих доручень, а не офіцера-кур’єра, який є при штабі? Адже він у місті, сьогодні за обідом Генріх його бачив у казино... І, якщо пакет такий важливий, то чому посилають його самого, а не дають охорони, як це належить за статутом? Ні, щось тут не так! Лютц, очевидно, знає, але не наважується сказати. І це симптоматично. Адже між ними встановилися досить близькі, справді товариські взаємини, і коли гауптман мовчить, значить, йому наказано мовчати... Що ж, треба про всяк випадок приготуватися до найгіршого.
Генріх ще раз пильно оглянув пакет, обережно всунув його в целулоїдний футляр і поклав до внутрішньої кишені, старанно її застебнувши. Потім узяв маузер і разом з запальничкою поклав його в праву кишеню брюк. Тепер тільки почепити на ремінь автоматичний пістолет, і можна буде рушати назустріч усяким несподіванкам!
Генріх уже хотів виходити, коли в двері постукала Моніка.
— А наш урок? — здивувалася вона, побачивши Генріха, прибраного у дорогу.
— На жаль, мадемуазель, його доведеться відкласти до мого повернення з Ліона.
— Ви виїжджаєте? І так раптово? Певно, якась дуже термінова справа?
— Просто взяв на два дні відпустку, хочу побачитись з товаришем. Що вам привезти з Ліона, мадемуазель? Може, дасте мені якесь доручення?
— Ні, за люб’язну пропозицію дуже вдячна, але мені нічого не треба. Бажаю щасливої дороги, швидше повертайтесь!
— Це щире побажання чи звичайна данина ввічливості?
— Цілком щире, — не вагаючись, відповіла Моніка. Щоки її трохи порожевіли від думки, що вона справді бажає щасливого повернення цьому офіцерові ворожої армії, і, немов виправдуючись чи то перед Генріхом, чи то перед собою, дівчина поспішно додала: — Адже ви не зробили мені нічого поганого!
— Але ж і нічого хорошого!
— Ви ставитеся до нас, французів, доброзичливо. А це вже багато! Мені чомусь здається, що ви не такий, як інші...