— Мадам Тарваль, у мене до вас велике прохання, і, коли ви виконаєте його, я буду щиро вдячний.
— Ви ж знаєте, бароне, що для вас я зроблю все, що в моїх силах!
— Мені потрібно десять пляшок хорошого — але справді хорошого шампанського, не гіршого від того, яким ви мене частували перед від’їздом.
— У мене особисто нема. Але я знаю, де можна здобути. За півгодини всі десять пляшок будуть тут.
— Ви запакуйте його, а я пришлю за ним свого нового денщика, він віднесе, куди слід.
Генріх повернувся, щоб іти, але в цей час відчинилися бокові двері, і до залу вбігла Моніка.
— Мамо, ти знаєш, я... — почала вона ще від дверей, але, побачивши Генріха, зупинилася і почервоніла.
— Моє шанування, мадемуазель Моніко! Як себе почуваєте?
— Добре, тільки все турбувалася, що ваше навчання йде без жодного плану, — відповіла за дочку мати.
— Мамо!.. — з докором кинула дівчина.
— Ну, тепер я буду старанним учнем! А щоб моя маленька вчителька не запізнювалася на уроки, я привіз їй з Ліона ось це...
Генріх витяг з кишені футляр, взяв Моніку за руку і одягнув на зап’ястя дівчини мініатюрний годинник.
— Що ви? — Моніка шарпнула руку.
— Мадемуазель, прошу зважити, що це не подарунок, а тільки маленька компенсація за той час, який ви витрачаєте на мене. Адже було б дивним, коли б ви давали уроки німецькому офіцерові задурно.
— Але...
Репліка Генріха привела Моніку у велике замі-шання. І справді, з якої то речі вона має витрачати свої вільні години на уроки з оцим офіцером? Ще уявить собі, що робить їй велику честь і приємність! І потім, мусить же вона, нарешті, встановити якийсь новий тон у відносинах з бароном... Інакше вона ніколи ні про що від нього не дізнається. Як же бути?
Мимоволі Моніка звела запитливий погляд на матір.
— Ти краще б подякувала баронові, — сказала мадам Тарваль.
— Спасибі, бароне! — тихо прошепотіла дівчина.
— Сьогодні почнемо заняття рівно о шостій, якщо ви вільні.
— Тоді давайте звіримо наші годинники. От бачите, різниця майже на п’ять хвилин! Хто з нас поспішає жити, а хто спізнюється?
— Мабуть, поспішаю я. Саме перед тим, як спуститися сюди, я думав про те, що віддав би половину життя, щоб тільки прискорити біг часу.
— Навіщо це вам? — серйозно спитала Моніка.
— Щоб швидше дочекатися мети.
— Якої?
— Колись я, може, вам скажу, мадемуазель. Але і цієї нагоди треба чекати, — напівсерйозно-напівжартома сказав Генріх і, вклонившись матері і дочці, вийшов.
Біля під’їзду штабу він побачив машину, а біля неї Еверса і Лютца. Генріх підійшов.
— Гер генерал, дозвольте передати вам привіт від генерал-майора Бертгольда!
— Як? Він уже генерал-майор?
— Так! Я щойно одержав листа про це. Гер Бертгольд повідомляє, що нині він працює при штаб-квартирі Гіммлера.
— О! — багатозначно промовив генерал. — Вітаю! Від щирого серця вітаю!
Генерал так довго тиснув Генріху руку, ніби це барон фон Гольдрінг, а не Бертгольд удостоївся великої честі працювати з Гіммлером.
— Ми з капітаном Лютцем поїдемо в деяких справах, так що попередьте, з обідом хай нас не чекають, — вже сівши в машину, попрохав генерал.
— Тоді дозвольте замовити вечерю? В ресторані готелю “Темпль” чудесна кухня.
— З великим задоволенням повечеряю з вами. Треба ж якось відзначити ваше щасливе і таке переможне повернення! А ви як, гер гауптман?
— Я вже кілька разів вечеряв з бароном і мушу сказати: він великий знавець французької кухні.
— На яку годину замовити вечерю? — запитав Генріх.
— Ми повернемось о восьмій, — кинув генерал.
— Гер лейтенант, — звернувся до Гольдрінга Лютц. — Ось ключі від мого сейфа. У ньому зверху лежить папка з паперами. З ними вам слід ознайомитися. Сядьте в моєму кабінеті і перечитайте. Тільки не загубіть ключа! На кожному прочитаному документі розпишіться.
Генріх скривився.
— Мушу признатися, що з усіх видів літератури найменше люблю ту, якою ви збираєтесь мене почастувати, гер гауптман!
Генерал засміявся і наказав шоферові їхати.
Папка, про яку казав Лютц, мала помітку — “Цілком таємно”. Замкнувшись у кабінеті гауптмана, Генріх почав переглядати папери. В більшості вони були мало цікаві, і Генріх швидко пробігав їх очима, ставлячи в кінці свій підпис. Але один документ зацікавив Генріха. Це була інструкція про нові методи протитанкової оборони. Мова йшла про застосування нового типу карликових танків “ Голіаф”, призначених для знищення танків ворога і подавленя його укріплених точок. Танк “Голіаф” містив у собі великої сили вибухову речовину, керувався по радіо, мав велику маневреність і міг розвивати швидкість до 90 кілометрів. Зіткнувшись з іншим танком або наскочивши на дот, він вибухав і нищив водночас перепону, об яку вдарився. Це було щось нове! Генріх кілька разів сфотографував інструкцію і всі креслення, які були при ній.