На десерт мадам Тарваль подала фрукти, коньяк і нарізаний тоненькими шматочками сир. Сигари вже давно лежали на столі.
Розмова після перших чарок коньяку пожвавішала. Навіть мовчазний оберст Кунст, нарешті, заговорив. І, як завжди, не зовсім доречно. Те, що він сказав, аж ніяк не відповідало веселому настрою компанії.
— А ви знаєте, гер генерал, що сьогодні вночі на дільниці нашої дивізії між населеними пунктами Сен-Жулієн і Лантерно зникли два офіцери СД — гауптман Вайснер і лейтенант Рейхер? — запитав він. — Я не доповів вам про це раніше, щоб не псувати настрою перед вечерею.
— Тобто як це зникли? — здивувався Еверс.
— Вони вночі виїхали з села Лантерно в Сен-Жулієн, де на них чекав гер Міллер. Його повідомили про їх від’їзд, і тому, коли вони не прибули вчасно, Міллер занепокоївся і подзвонив у Лантерно. Звідти підтвердили, що офіцери виїхали на машині і вже давно. Занепокоївшись ще більше, Міллер вислав кілька мотоциклістів їм назустріч. Але мотоциклісти не зустріли офіцерів, не знайшли навіть машини. На нашому одинадцятому опорному пункті було знято тривогу. На розшуки офіцерів кинули роту солдатів. І тільки ранком недалеко від дороги знайшли перекинуту машину, на якій виїхали Вайснер і Рейхер. їх ж;е не знайшли і досі. СД продовжує розшуки. На допомогу я виділив роту солдатів.
— Чорт забирай! — вилаявся Еверс. — Скидається на те, що скоро ми не зможемо і на вулицю вийти! Треба кинути на розшуки більше сил! Винних знайти, що б там не було! А коли знайдемо, ми їх покараємо так, що інші й думати не насміляться про напади на німецьких офіцерів!
Повідомлення Кунста зіпсувало настрій гостей Гольдрінга.
— Мені пора відпочивати, панове, — підвівся Еверс, глянувши на годинника.
Він витяг з кишені гаманця, щоб сплатити свою частку за вечерю, але Генріх спинив його.
— За вечерю вже сплачено.
— О! Навіть так! — генерал не без задоволення поклав гаманця до кишені. — Тоді ще раз дякую, бароне. Все було дуже добре! Гер Кунст, — звернувся Еверс до начальника штабу. — Чи не здається вам, що барон фон Гольдрінг надто довго носить погони лейтенанта, і обер-лейтенантські були б більше йому до лиця?
— Цілком згоден з вами, гер генерал! — підтвердив оберст.
— Тоді завтра підготуйте потрібні документи.
Генерал повернувся до Генріха.
— А коли поїдете в надану вам відпустку? — запитав Еверс.
— Як тільки допоможу знайти зниклих, а може, вже й забитих, на жаль, офіцерів.
— Похвально! Дуже похвально! Не кидати товариша в біді — обов’язок офіцера! Німецького офіцера, — підкреслив Еверс.
Вже три дні тривали розшуки офіцерів гестапо, які так загадково зникли. В них брав участь і Генріх. Генерал, дізнавшись про швидке просування по службі Бертгольда, почав виявляти до свого офіцера для доручень особливу увагу і приязнь, і за його розпорядженням Гольдрінгу в його особисте користування було надано новеньку машину “опель-капітан”.
Це значно полегшувало Генріху взяту на себе місію. Разом з Куртом, який, крім обов’язків денщика, виконував тепер і функцію шофера, Генріх обстежив майже кожен метр дороги між селами Лантерно і Сен-Жулієн, але на якийсь слід так і не натрапив. Не міг похвалитися успіхами і Міллер. Вище начальство щоденно запитувало його про наслідки розшуків, і кожного разу він мусив повторювати одну і ту ж фразу:
— Нічого нового!
Після перевірки, що закінчилася так вдало для барона і так невдало для провокатора, Міллер відчув до Гольдрінга безмежну довіру. Зростанню цієї довіри, ще в більшій мірі, ніж поведінка Гольдрінга під час перевірки, сприяла і та обставина, що генерал-майор Бертгольд став прямим начальником Міллера. Досить було б Гольдрінгу в листі до свого названого батька висловити хоча б найменше незадоволення Міллером, і замість Франції він опинився б на Східному фронті. А така перспектива зовсім не викликала ентузіазму у старого гестапівця, який, проте, любив похвалитися своїми подвигами і при першій-ліпшій нагоді розповідав, як він брав участь у фашистському путчі 1933 року і як сам Гітлер потиснув йому руку.
Ось чому останніх два дні Міллер не вилазив з машини Гольдрінга і користувався найменшою нагодою, щоб дати зрозуміти лейтенантові, як він високо цінує його енергію і здібності.