Годинник показував восьму ранку, а в кімнаті було ще зовсім темно, — вікно, немов запона, завісила густа сітка дощу.
Запаливши сигарету, Генріх знову ліг у ліжко. Треба було до найменших деталей поновити в пам’яті вчорашній день. Він робить так щоранку. Це стало у нього такою ж звичкою, як вранішнє вмивання.
А вчорашній день особливо значний: вчора Генріхові присвоєно звання лейтенанта німецької армії, і з цієї нагоди він, за порадою Бертгольда, влаштував вечірку для офіцерів відділу.
Генріх пригадав, з якою улесливістю віталися з ним офіцери, коли він як господар зустрічав їх на дверях офіцерської їдальні.
Але як зросла ця улесливість після тосту Бертгольда! Оберст справді проголосив чудовий тост. Генріх навіть не чекав від нього такої красномовності. Тактично натякнувши на заслуги молодого барона перед батьківщиною, Бертгольд спинився на сімейних традиціях роду фон Гольдрінгів, який дав фатерляндові стільки завойовників. Кілька фраз оберст сказав про самовідданість свого друга Зігфріда фон Гольдрінга і підкреслив, що вважає для себе за велику, особливу честь заступити молодому баронові батька. Це повідомлення справило на офіцерів штабу величезне враження. Вони підвелися, підняли бокали і випили за пам'ять Зігфріда фон Гольдрінга, потім проголосили здравицю за оберста Берттольда і за самого Генріха. А коли оберст ніби ненароком кинув, що Зігфрід фон Гольдрінг залишив синові не лише славне ім'я, а понад два мільйони марок, в очах присутніх Генріх побачив неприховану заздрість.
Протягом усього вечора за здоров'я Генріха було випито безліч тостів. Кожен з присутніх вважав за свій обов'язок підійти до нового колеги по роботі, щоб чокнутися з ним, пообіцяти всіляку допомогу і запропонувати дружбу.
Наприкінці вечірки всі офіцери вже були на доброму підпитку. Як завжди буває у таких випадках, загальна розмова урвалася, офіцери розбилися на групи, і в кожній групі веселилися по-своєму: одні співали, інші розповідали анекдоти, треті про щось гаряче сперечалися, четверті просто безперестанку пили. Генріх переходив від групи до групи, намагаючись бути ввічливим, гостинним господарем. Випадково йому довелося підслухати розмову між двома офіцерами: майором Шульцем і гауптманом Кубісом.
— Щастить нашому оберстові, — з заздрістю говорив Шульц, — бачте, моститься всиновити цього молодого барончика! Б’ємось об заклад, що він обкрутить його з своєю дочкою і приплюсує його два мільйони до своїх двох хлібних заводів. І плювати йому тоді на все, навіть на кар’єру. Не те, що нам з тобою, Кубіс!
— Шкодуєш, що в тебе немає дочки, Шульц? — засміявся Кубіс. — Е, плювати на все! На дочку, на два мільйони, на кар’єру! Я голим прийшов на цей світ і голим піду з нього. Давай краще вип’ємо! За те, щоб швидше скінчилася ця війна. От тільки, коли справи стоятимуть так, як після цієї операції “ Залізний кулак”...
Генріх насторожився, але дізнатися про наслідки операції “Залізний кулак” йому не пощастило — до співрозмовників підійшов оберст Бертгольд, і вони замовкли.
Невчасно, зовсім невчасно принесло оберста! Втім у відділі, звісно, вже є відомості про наслідки операції.
Генріх почав швидко одягатися і, коли до кімнати зайшов його денщик, був цілком готовий.
— Подавати сніданок, гер лейтенант?
— Лише чашку кави і бутерброд.
Денщик докірливо похитав головою.
Нашвидку проковтнувши каву, Генріх пішов до штабу. Як офіцер для особливих доручень він був у особистому розпорядженні оберста і кожного ранку мав з’являтися до свого шефа, щоб одержати завдання. Досі Бертгольд не переобтяжував свого протеже роботою — його дрібні доручення можна було виконувати, не залишаючи штабу. Але вчора перед вечіркою оберст попередив, що хоче дати Генріхові відповідальніше завдання.