Як видно з розгортання сюжету, головний герой, вочевидь, є сином містян у першому поколінні. Батьки — технічна інтелігенція або держслужбовці. Місце дії — Київ, про що вже в перших кадрах свідчать автомобільні затори, русифіковані таблички та наявність метро.
Петрик виходить зі свого під’їзду на Оболоні, весело розганяючи голубів. За ним з’являються батьки, які дають малому останні настанови, але він не слухає. Це жвава й енергійна дитина, що живе в радісному й безжурному дитячому світі. Так, цей хлопчик неслухняний, але хто з нас був слухняний у його віці? Він застрибує на скейтборд, псує сусідську білизну й виривається з батьківських рук, мало не потрапляючи під машину. Його ведуть до дитсадка, але все його єство пручається — він прагне відтягнути зустріч із Системою. Вже краще робити збитки й наражатися на небезпеку, ніж знову цілий день терпіти цю нудну молоду виховательку.
Батьки приводять його в дитсадок і на цілий день «вмивають руки». Тепер Петрик у надійних руках виховної системи, покликаної зробити з нього нормальну радянську людину. Найперше, що треба цій системі зламати у хлопчику — це його життєлюбство, енергійність, або, як сьогодні модно казати, харизматичність. Так, він справжній лідер соціальної групи. Це очевидно, адже діти радо вітають його прихід: «Ура, П’яточкін!».
Саме тут місце для своєрідного маніфесту головного героя — пісні, в якій він коротко формулює своє життєве кредо:
Петрик усвідомлює свою інакшість, не бажаючи бути ґвинтиком, елементом системи. Йому чужий соціальний конформізм. Недарма, коли вихователька закликає його до порядку («Гам і галас там, де ти! Час до розуму прийти!»), він натякає, що має свій власний шлях, дао, яке вище за нього самого:
З Петриком явно треба щось робити, і на допомогу молодому педагогові приходить новий, значно тонший від усіх наявних, метод впливу. Вихователька занурює Петрика в гіпнотичний стан, що переходить у сон. У ньому за допомогою методу проекції поведінки слоненяти на поведінку дитини цілковито змінюються ціннісні орієнтації малюка. Всього лише безневинний прийом — порахувати перед денним сном слоненят — абсолютно змінює Петрикову особистість. «Десь у Африці далекій, біля річки Лімпакекі» — вихователька користується таємними замовляннями. Вона викликає образ слоненяти, покликаного донести до свідомості Петрика мораль: поводитися так, як він, не можна. І хлопчик прокидається «зміненим» — стає пасивний, дезорієнтований і охлялий. Таке враження, що хтось добряче покопирсався в його мозку.
Отак ненав’язливо, за допомогою навіювання, відбувся процес перетворення анархіста-пасіонарія, за яким тягнуться і якого поважають усі діти, на «людину системи», «ґвинтик». Вихователька спрацювала набагато ефективніше, наприклад, за сестру Ретчед із роману Кена Кізі «Політ над гніздом зозулі». Ні, це не електрошок і не лоботомія, яка перетворила МакМерфі на рослину, а щось значно дієвіше.
Відтепер варто лише їй сказати: «Всі рядком ставайте, діти…» — і програма нормалізації спрацьовує бездоганно. Вихователька в мультфільмі не має імені. Вона — машина нормалізації, людина-функція. Лідер соціальної групи виправлений, такий, як потрібно системі, що більше не даватиме збоїв на мікро- й макрорівні.