"Звичайно, подумав вiн, якщо у нього алiбi, то версiю, яка почала визначатися, про особисту причетнiсть Потоцького до загибелi Христофорової слiд вiдкинути. Та невже вiн не знає вiд Вiти про смерть i похорон Килини Сергiївни? Дивно! Невже дiвчина не сказала йому про це? А якщо знає, навiщо приховує?"
Хоча участь iнженера у вбивствi кравчинi могла бути i не прямою, Дмитро Iванович розумiв, що у здогадi, який спав йому на думку, з'явилася трiщина. Отже, вузол ще дужче зав'язується. Медексперти й досi не зробили певного висновку про подiї, якi передували загибелi Христофорової. Установлено, що смерть сталася внаслiдок падiння i удару головою об опалювальну батарею. Але що було причиною падiння? Посковзнулася i сама впала чи хтось штовхнув жiнку, збив з нiг? Перше припущення не мало достатнiх пiдстав: важко повiрити, що порiвняно молода, мiцна Килина Сергiївна нi з того нi з сього упала в кiмнатi. На чорну немiч не хворiла. Правда, килима на лакованiй пiдлозi не було, бо пiдмiтати з пiдлоги дрiбненькi клаптики тканини i паперу легше, нiж вибирати їх з килима. На шовкових клаптиках, розкиданих по гладкому паркету, напевне, таки можна посковзнутися. Але все ж це, скажiмо, не апельсиновi кiрочки чи слизьке кавунове насiння, на яких падiння майже неминуче. На користь другого припущення говорили незвичнi слiди на тiлi кравчинi, як установила експертиза, прижиттєвi ушкодження, синцi, якi могли виникнути, якщо скубнути людину. Крiм того, плаття Христофорової було трохи розiрване, що свiдчило про якусь боротьбу. Але ж не буде той самий Потоцький, нападаючи, щипати жiнку, дуже вже це по-баб'ячому. Крiм того, на пiдлозi експерти знайшли декiлька висмикнутих жiночих волосинок, що не належали загиблiй кравчинi. Хоч, втiм, це могла зачiсуватися якась iз замовниць…
Справдi, якщо i стався напад на Христофорову, то нападником, певно, був не iнженер, навiть коли у нього й не виявиться алiбi.
А от вiн, Коваль, нiде правди дiти, побачивши зараз чобiтки в чемоданах Потоцького i знаючи вiд Струця, що iнженер зв'язаний з родиною Христофорових, шляхом простого логiчного розмiркування з єднав усi ланки в єдиний ланцюг: кустарнi, але дуже гарнi чобiтки пошитi в Одесi за моделлю Журавля. Антон Журавель дружив iз Христофоровою, i вона могла завести Потоцького з ним i попросити зробити модель для свого одеського приятеля. Що потiм, пiсля загибелi Журавля, сталося мiж Килиною Сергiївною та iнженером Потоцьким, вiн не знав, але припускав, що пiдпiльний артiльник, побоюючись викриття, мiг пiти на все, аби тiльки кравчиня не виказала його.
Тепер цi мiркування самому Дмитру Iвановичу здавалися безпiдставними. Полковник тяжко зiтхнув. I, звiсно, не тому, що Потоцький, очевидно, не причетний до убивства, i не тому, що алiбi iнженера знову зажене розшук i дiзнання у цiй справi у глухий кут. Йому раптом здалося, що вiн, Коваль, взагалi не може нi в чому розiбратися, що дуже простенька карна справа здається йому вкрай складною. Може, й справдi надiйшов час згортати паруси i тихо сунути у спокiйну гавань заслуженого вiдпочинку…
Майор, вiдчувши паузу, уже готовий був поставити своє запитання, коли Коваль строго сказав Потоцькому:
— Ви не вперше вiдмовляєтесь вiд своїх друзiв. Минулого разу, коли з вами тут розмовляли, ви заявили, що не знаєте нiякого Журавля. Але ж збрехали!
У бiлi очi iнженера Ковалю зараз не щастить заглянути, бо Потоцький ховав очi.
— За скiльки купили цю модель? — кивнув полковник на чобiтки. — Новий здогад, який несподiвано спалахнув у Дмитра Iвановича (нотатка у блокнотi: "Пан — 300"), знову повернув його до ранiше зв'язаного ланцюжка: Потоцький — Христофорова — протекцiя кравчинi Потоцькому — вiдсутня ранiше ланка: грошi за модель Журавлю — пiдпiльна одеська артiль, таємна торгiвля чобiтками у пiдворiттях, перукарнях, пiд крамницями у Києвi, а можливо, i в iнших мiстах. Це змiцнило попереднi мiркування. Полковник уже бiльш твердо промовив:
— I навiть не вiддали Журавлю якоїсь незначної для вас суми, три сотнi. Адже у вас справжнє пiдприємство, хоч i пiдпiльне, i ви добряче заробили на цiй моделi… Соромно, громадянине Потоцький. Ви ж, напевне, вважаєте себе поважною дiловою людиною, — не утримався вiд злої iронiї Коваль. — До речi, чи знала Килина Сергiївна, для чого ви купили модель у Журавля, — спитав вiн, прагнучи до кiнця з ясувати причину загибелi кравчинi.
— Не розумiю вашого запитання, — похмуро вiдповiв iнженер.
— Можна i уточнити: чи знала Христофорова про iснування вашої пiдпiльної артiлi?
— Я не знаю нiякої артiлi, — зиркнув з-пiд лоба Потоцький. — З артiлями, по-моєму, у нас давно покiнчено.
Свiдчення iнженера ставали усе бiльш важливими для обехеесiвського майора, i Коваль вирiшив не заважати йому. Зрештою, алiбi Потоцького в зв'язку iз справою загиблої кравчинi, якщо воно е, можна установити i трохи пiзнiше. А тим часом полковник до повернення у Київ, де чекала його робота з Павленком, вiдкликаним з вiдрядження, хотiв зустрiтися з дочкою Килини Сергiївни — Вiтою.
— Поцiкавтесь, до речi, — порадив вiн майоровi, — де вони дiставали фiрмовi наклейки «Salamander», чи не морячки iз загранки привозили?..
З цими словами, кивнувши на прощання колезi, Дмитро Iванович вийшов з кабiнету.
* * *
Дiвчина сидiла перед полковником у великому м'якому крiслi i здавалася облiзлим, здичавiлим кошеням, що забилося у куток. Це враження створювала i не вiдповiдна до її хворобливого вигляду, якась наїжена — Коваль подумав: "божевiльна!" — зачiска, i упертий, насторожений блиск очей. Вона була блiда пiсля великої втрати кровi i, сидячи у крiслi, терла пальцi, немов i у теплiй кiмнатi вони мерзли.
Старий, якийсь обшарпаний знадвору будиночок всерединi виявився дуже затишним. Усе в цiй квартирi свiдчило про достаток, навiть iз зайвиною. У кiмнатах стояли рiзьбленi румунськi меблi, гiрка була повна порцеляни, вабили зiр статуетки i гарне кольорове скло, розставлене у кiмнатах, а на пiдлозi, однiй i другiй, пухнасто лежали товстi китайськi килими. Ковалю пригадалась спартанська обстановка київської квартири кравчинi. Й справдi, гнiздо Христофорової було тут.
На пальцi лiвої руки Вiти, яка сидiла у простенькому бавовняному халатi, Дмитро Iванович помiтив гравiрований перстеньок з невеличким дiамантиком, до вух дiвчини прилiпилися золотi сережки з розсипом коштовного блискучого пилу.
Незважаючи на те, що дiвчина неприязно поглядала на неприємного їй гостя, що несподiвано нiби звалився на голову, Дмитру Iвановичу було щиро її жаль. Вiн розумiв її стан i прийшов не допитувати, а довiдатися про її життя i, можливо, допомогти осиротiлiй дiвчинi.