Дерева стояли мовчазнi, але йому вчувалося серед вiтру їхнє тяжке зiтхання. Вони мовчали — йому здавалося, що це друзi, якi вiдвернулися, обвинувативши його у зрадi. Адже за кiлька днiв їх спиляють або викорчують, звiльняючи мiсце для нового будiвництва.
Вiн походив так деякий час, приймаючи на алейках саду у примарному, розсiяному свiтлi їхнiй похмурий парад, потiм попрямував до своєї улюбленої лавочки пiд горiхом i, розстебнувши пальто — уже став гладшати, незважаючи на щоденну ранкову зарядку i фiзичнi тренування, — сiв на неї.
Скiльки важливих справ розв'язав вiн, годинами розмiрковуючи тут про загадковi вчинки i внутрiшнє, сховане життя людей, про потаємнi задуми i хитрощi злочинцiв, про те, як часто iстина, наче цибулина у кожушках, ховається у численних одежинках брехнi! Скiльки сумнiвiв оселялося в його душi пiд час цих роздумiв, i скiльки сумнiвiв вiн подолав, тасуючи в умi десятки версiй i виладнуючи одну-єдину правильну.
От i завтра його i Спiвака чекає нелегка розмова з Павленком. Нелегка тому, що у трагiчнiй iсторiї з Журавлем межа мiж злочинним умислом i необережнiстю чи забудькуватiстю дуже хистка.
Насамперед вiн має сам для себе остаточно зрозумiти: пояснюється загибель молодого науковця злочинною дiєю чи такою ж самою злочинною бездiяльнiстю людей, якi провели з ним той останнiй вечiр. I далi: чи було це задумано, умисне чи сталося спонтанно, несподiвано, внаслiдок раптового збiгу обставин, якi наштовхнули на думку про можливiсть юридичне недоказової бездiяльностi, яка, проте, мала злочинну мету i трагiчнi наслiдки?
Чи це — просто *нещасний випадок*?!
Як проникнути в душу, у свiдомiсть людини, яка побачила, що газовий пальник вiдкрито, i не закрила його, збагнути її душу? Розумiла ця людина, що внаслiдок її бездiяльностi iнша людина загине, чи не розумiла?
Вважала вона, що нiхто нiколи до цього не докопається i тому нiчого не побоялася?
Якщо ця людина так вчинила, то навiщо? Що було цiєї митi в її душi, якi думки спалахували у головi, якi почуття охоплювали її, що стало поштовхом?
Почуття ворожнечi, таке сильно, що воно приглушило усе iнше, усе людське в нiй?
Хто мiг так ненавидiти Журавля?
Нiна Барвiнок?
Килина Сергiївна спочатку вважала, що саме вона.
Але усе говорить за те, що Нiна щиро любила Антона Iвановича. Пригнiчена тяжкими умовами у своїй сiм'ї, вона, однак, зберегла душевну лагiднiсть, м'яке внутрiшнє свiтло, яке осявало усi її риси.
Це — в царинi логiки. А що стосується фактiв, то установлено: Барвiнок повернулася додому того вечора не пiзнiше дев'ятої години.
Тепер у Дмитра Iвановича нiчого не залишалося, крiм Павленка.
Коли покинув квартиру Журавля Вячеслав Адамович?
Досi це не установлено. Якщо вiрити свiдченням дружини, то приблизно у той самий час, що й друкарка, або навiть ранiше. Але чи можна брати на вiру цi свiдчення?..
Тепер у свiтлi нових фактiв викликає подив те, що ранiше здавалося природним: раптовий вiд'їзд Павленка у вiдрядження.
Так склалося, що з цього будинку на Русанiвцi у вiдрядженнi було двоє, двоє сусiдiв: Павленко i капiтан, який наймав тут квартиру. Повертаючись, офiцер став свiдком незвичної сцени: скуйовджений, напiвзодягнений Павленко на сходовiй площадцi, який вiдразу вiдбiг вiд дверей Журавля i шмигнув у свої.
Не надаючи якогось значення побаченому, вирiшивши, що сусiда просто п'яний, навiть не встигнувши привiтатися, бо той миттю зник з площадки, капiтан зайшов до своєї квартири.
А для Коваля цей епiзод мав тепер неабияке значення. Що ж робив Вячеслав Адамович на початку дванадцятої, як стверджує офiцер, пiд дверима Журавля?
Виходив вiн з квартири сусiди чи повертався в неї? Якщо виходив, то чому був у спiднiй бiлизнi i халатi? У такому виглядi у гостi не ходять i в гостях не сидять. I Барвiнок свiдчить, що того вечора Павленко був, як звичайно, у своєму незмiнному зношеному кримпленовому костюмi коричнювато-бурого кольору. Хто зна, можливо, вiн щось забув у Журавля i, згадавши, хотiв забрати, але п'яний господар уже спав i по впустив його.
Багато що дозволяє припустити останнiй факт, установлений розшуком, — дзвiнок Павленка того вечора до аварiйної "Київгазу". Але це ще не прямий доказ умисного убивства. Навпаки. Зрештою, Павленко може заявити, що це у нього, в його квартирi, просочувався газ i тому вiн вирiшив зателефонувати до аварiйки…
"До речi, тут i наша недоробка, — подумалося полковниковi, — треба було перевiрити технiчний стан газової плити i на кухнi Павленка, щоб позбавити його можливостi зробити таку заяву. Але так чи iнакше — факт красномовний i може стати вихiдною точкою слiдства…"
Проте нiхто не знає, що вiдбувалося у Журавля пiсля того, як пiшла Нiна Барвiнок… I вкрай важливо з'ясувати, коли ж таки пiшов Павленко i в якому станi був у цей час Журавель.
Чи мiг Вячеслав Адамович перебувати у свого сусiди до того часу, коли його побачив пiд дверима капiтан, якщо Нiна пiшла о восьмiй або на початку дев'ятої?
Зi слiв друкарки, вона поставила повний чайник на плиту, принесла чашки на стiл, але сама не стала чекати, поки вода закипить, i пiшла додому. Журавель i Павленко, згiдно її свiдчення, пили коньяк, яким пригощав Антон Iванович. Журавель пив багато i сп'янiв, Павленко пив мало, був похмурий i мовчазний, гортав рукопис свого колеги на нове вiдкриття, який той збирався надрукувати у журналi i подати до вченої ради iнституту.
Скiльки часу мiг кипiти чайник, скiльки часу спiвбесiдники могли чекати кави? Коваль провiв невеличкий експеримент. Чайник на невеликому вогнi закипав спокiйно за одинадцять хвилин, википав повнiстю за тридцять — тридцять п'ять. А на великому вогнi закипав бурхливо — i вода, вихлюпуючись, заливала пальник.
Залишив Павленко квартиру до того, як клекочуча вода залила пальник i до примiщення пiшов газ чи пiзнiше, уже вiдчувши запах газу?
Барвiнок, напевне, пiшла ранiше.
Звалився п'яний Журавель на диван i заснув iще при Павленковi чи залишившись наодинцi?
Але як все це установити?
Еге ж, усе дуже хистко. Думки Коваля були плутанi, непослiдовнi, хаотичнi, а завтрашня бесiда з Павленком уявлялася йому як найважчий допит за багато рокiв служби. Вiн завжди виходив з того, що людина за своєю природою добра i зла воля прокидається в нiй пiд впливом складних, часто суперечливих, буває, непередбачених обставин, а якими одна людина справляється, а iнша безвiльно пiдкоряється їм, не заважаючи пiдiйматися у своїй душi iз самiсiнького денця низьким iнстинктам: зажерливостi, заздростi, ненавистi.