Старший лейтенант знову полiз у свою папку.
— Я зустрiвся з газiвниками, якi були присутнi, коли вiдчиняли дверi Журавля, — перебираючи папери, почав Струць. — Перевiрили технiчну справнiсть плити, є висновок: плита справна. Коли заслiнка на пiдвiднiй трубi закрита, а так само коли пальники на плитi закритi, газ не проходить. Мав розмову й у диспетчерськiй "Київгазу". I ось що виявилося, — Струць ще раз розкрив дипломат, витяг магнiтофонну касету i поклав на стiл слiдчого. — Диспетчери повiдомили, що пiзно ввечерi дванадцятого грудня, точнiше — о двадцять другiй сорок сiм хвилин, був дивний дзвiнок. Чоловiчий голос спитав, як можна перекрити газ у квартирi, не заходячи до неї, де є вентиль вiд усього будинку. А потiм iще спитав, через скiльки часу людина чадiє вiд газу?
Жiнка, яка того вечора чергувала у диспетчерськiй, обурилася, але спитала адресу.
У вiдповiдь чоловiк повiсив трубку… У них записують переговори з клiєнтами. Я зняв копiю, — кивнув Струць на касету, що лежала перед слiдчим.
Спiвак покрутив її у руках, ще не до кiнця розумiючи, що цей запис дасть слiдству.
— Давайте й другу, — наказав Коваль.
Старший лейтенант втретє полiз у свiй «дипломат» i витяг звiдти ще одну касету.
— Це записано голос Павленка пiд час моєї бесiди з ним, — пояснив полковник. — Послухаємо. На мою думку, це той самий голос.
Спiвак витяг з шухляди столу портативний магнiтофон, поставив його.
— Спочатку Павленка, — пiдказав Коваль. — Першу.
— Я так i роблю, — кивнув слiдчий, вставляючи касету.
Пiсля короткої паузи пролунав спокiйний голос полковника:
"Поїздка ваша, Вячеславе Адамовичу, в Єреван була вдалою?»
"Не зовсiм", — вiдповiв бiльш високий чоловiчий голос.
"Чому?"
"Не все встиг. Ви ж вiдкликали". У голосi вчулося роздратування.
"Ну, мабуть, не я, iнститут. В Єреванi впроваджували новий метод шлiфовки?"
Кожна людина сприймає свiй голос iнакше, нiж його чують iншi люди, i тому ледве упiзнає його, коли слухає себе в записi. Дмитро Iванович усе життя не мiг звикнути до цього акустичного явища i тому й зараз з якимсь недовiр'ям вслуховувався у свiй голос: начебто його i мовби не його, якийсь чужiм. А от Павленка вiн вiдразу впiзнав. Йому добре запам'ятався порiвняно високий, нерiвний, дуже нудний голос.
Тим часом стрiчка у касетi розмотувалася далi.
"А нововведення, яке запропонував Журавель, вам знайоме?" запитував полковник.
Секунда мовчанки.
"Так, знайоме, — по паузi вiдповiв Павленко. — I бiльше того…"
"Що означає "бiльше того"?!"
"У свiй час мiркував про те ж саме…"
"Що означає "у свiй час?" Чи не ваша це була iдея — рiзноманiтний, хаотичний рух абразивiв пiд час шлiфування?"
Знову тихо. I раптом — жалiснi нотки:
"Яке це тепер має значення… Зрозумiйте мене правильно…"
При цих словах Коваль потягся до столу i натиснув кнопку вимикача. Магнiтофон замовк. Спiвак запитально поглянув на полковника.
— "Зрозумiйте мене правильно" — це улюблений його вираз. Зараз ми почуємо цi самi слова на iншiй стрiчцi. Спiвставляти голоси найкраще, коли вимовляється одне й те ж. Поставте, Петре Яковичу, будь ласка, другу касету.
Через декiлька секунд присутнi у кабiнетi почули, здавалося, той самий голос, але вже вкрай неспокiйний, тремтячий, який зривався на крик:
"Алло, алло, диспетчерська!.."
"Диспетчер слухає".
"Скажiть, будь ласка, як можна перекрити газ у квартирi, не заходячи до неї? Де є вентиль усього будинку?.." I потiм неголосно: "Скажiть, якщо в квартиру проходить газ, через скiльки часу людина учадiє?"
"Ви що, п'янi?! Не хулiганьте! — пролунав з магнiтофона суворий жiночий голос. — Кажiть, що трапилося? Ваша адреса?"
Секунда мовчанки — щось клацнуло, i у телефонi запищали сигнали вiдбою. На другому кiнцi проводу поклали трубку. Минуло ще кiлька секунд, i телефон у диспетчерськiй задзвонив знову. Знову пролунав уже знайомий благальний i плачливий голос: "Зрозумiйте мене правильно…"- i знову сигнал вiдбою…
Бiльше на стрiчцi диспетчера "Київгазу" цей голос не з'являвся.
Спiвак мiняв касети i програвав тiльки цю фразу: "Зрозумiйте мене правильно…". В обох випадках голос, без сумнiву, належав однiй i тiй самiй людинi.
— Запросимо фахiвцiв, — сказав слiдчий, — i перевiримо наше спостереження, щоб воно стало доказовим… Довгий час, — говорив далi, — запис звуку на плiвцi не вважали за речовин доказ. Ви, Дмитре Iвановичу, певне, i ранiше стикалися з цим. Але тепер з'явилися новi — останнє слово технiки — високоточнi аналiзатори мови, i це дало поштовх судовiй фоноскопiї — наймолодшiй галузi кримiналiстики… Тим часом подумаємо, як бути далi, якщо експерти установлять, що дзвонив до "Київгазу" саме Павленко, — закiнчив Спiвак, передаючи касети назад Струцю, який сховав їх у дипломат.
— Еге ж, — похопився слiдчий, — треба зняти у "Київгазi" ще одну копiю з дотриманням усiх процесуальних правил або вилучити оригiнал…
Коваль кивнув.
— То чому все ж таки вiн дзвонив у диспетчерську? Нащо це йому було? Зв'язано це iз Журавлем чи просто з п'яних очей? Хоча чому це раптом дзвонити саме до "Київгазу", запитувати, як перекрити газ i коли вчадiє людина? — вголос мiркував Спiвак. — Думки i версiї можуть бути всякi… Як ви вважаєте, Дмитре Iвановичу?
Коваль так само роздумливо промовив:
— Безумовно, це не просто п'яна витiвка. Чого раптом дзвонив би? Епiзод цей вписується у подiї. Адже за кiлька хвилин пiсля цього, на початку дванадцятої, сусiд-офiцер, що пiдiймався сходами, застукав Павленка бiля дверей Журавля у дуже непривабливому виглядi: скуйовджений, у пантофлях i накинутому на плечi халатi, з-пiд якого визирала бiлизна. Що вiн робив пiд дверима Журавля пiсля дзвiнка до "Київгазу", точнiше, що намагався зробити? I друге питання: звiдки вiн телефонував — з своєї квартири чи вiд Журавля?.. Гадаю, що iз своєї. Бо навряд йому треба було розпитувати у диспетчера, де є надвiрний вентиль, якби в цей час був у квартирi сусiди i хотiв припинити витiк газу i цим приховати слiди злочину… Узяв би та й перекрив…
— А вiдбитки пальцiв на плитi? — спитав Струць. — Може, побоявся торкати краника?
— Так, усе це треба ще продумати, — погодився Коваль. — У мене немає сумнiву, що це дзвонив Павленко.
Але його запитання диспетчеру: "Через скiльки часу людина вчадiє вiд газу?" — мене вкрай дивує. Це ж видати себе з головою! Не такий вiн вже дурень…
— От ви казали, Дмитре Iвановичу, — задоволене промовив Спiвак, — що у вас нiчого нового, iстотного по справi Журавля немає, а хiба цей епiзод з "Київгазом" не iстотний?! Чого вже бiльше! Гадаю, ми на прямiй дорозi. Хоч, звичайно, з одного цього епiзоду обвинувачення не складеш. Тим бiльше що доказ це не прямий, а побiчний, який установлює тiльки промiжний факт. Дзвонив, а не вбив. I що вода погасила вогонь у пальнику, не бачив. Бачив чи не бачив, здогадався перекрити газ чи не здогадався?.. Довести такий злочин справа непроста… Ось бачите, Дмитре Iвановичу, повнiстю пiдтверджується моя думка, що будь-якi логiчнi побудови без твердих, неспростовних фактiв стоять на пiску… Загалом сумнiви є, - говорив далi Спiвак, але знаєте, товаришi, контури обвинувачення уже вимальовуються… Уточнiть деталi, про якi ми говорили, i прокуратура закiнчить слiдство по обвинуваченню Павленка. — Я ж казав i знову повторюю, — задоволене пiдсумував вiн, — факти, факти i тiльки факти! На них усе й будується… Ось з'явився епiзод з "Київгазом", i все почало прояснюватися…
— Сперечатися не буду, — змушений був погодитися Коваль. — Але ще треба багато що з'ясувати у самого пiдозрюваного. Адже по-справжньому з ним iще не бесiдували.
— Павленка я викликав на ранок.
— Допитаємо, — ляснув долонею по столу Спiвак i пiдвiвся, даючи цим зрозумiти, що оперативку закiнчено.