Але по хвилі краєзнавців огорнув подив.
— Що завгодно, але це не зайці, — пробубонів лисань і протер окуляри. — А ти що гадаєш?
Бородатий у свою чергу протер очі, оскільки окулярів у нього не було.
— Хтось, певне, недобре пожартував над нами, — припустив він. — У заячих пастках — якісь дивні ляльки.
— Адже вони ворушаться, — висловив здогад лисий.
— Тоді вони заводні, — запевнив бородань. — А можливо, працюють на батарейках.
Краєзнавці зупинилися під березами. Лисий помітив свій пасок, який Мохобородько зронив з переляку, підняв його й підперезав свою куртку.
— Отакої, — мовив задоволено. — Тільки я загубив його не тут.
Та несподівано з верховіття берези пролунав Мохобородьків голос:
— Я знайшов ваш ремінь у лісі, поблизу вовчого лігва.
Краєзнавці були ошелешені. Розбірлива людська мова!
— Допоможіть нам спуститися, — кинув сердито Півчеревичок. — Що ви чекаєте?!
— Балакають! — прошепотів голомозий. — Вони взагалі не якісь там ляльки, а навіть…
Його фраза повисла в повітрі.
— Ну? — сказав із притиском бородань. — Хто ж вони тоді по-твоєму?
Лисий мовчав. Та й що він міг одповісти?
— Очевидячки, у їхніх нутрощах магнітофонна стрічка, — вперто вів своєї бородатий, хоча, власне, й сам більше не вірив, що мають справу з ляльками.
— Кров уже стугонить у голові! — забідкався Півчеревичок. — Хіба ви не розумієте? Ми ось-ось знепритомніємо.
— Напевне, їм улито штучну кров, —глузливо докинув лисань. — Усе-таки двадцяте століття!
Бородань не звернув уваги на цю шпильку.
— Давай уже опустимо їх додолу, — буркнув він.
По хвилі бородань нагнув верхівку берези, обережно вивільнив Півчеревичка з петлі, і те саме голомозий зробив із Мохобородьком. За мить потому двоє кумедних чоловічків стояли на землі.
— Вітаємо, матінко-земле! — урочисто вигукнув Півчеревичок. — Як хороше відчути знову під ногами рідну землю!
Та зненацька він гойднувся, змахнув руками й розпластався перед краєзнавцями.
— І не ворушиться, — сторопів голомозий.
— І все ж вони — заводні! — переможно вигукнув бородань. — В одного пружина вже не діє!
— Та він просто знепритомнів, — співчутливо кинув Мохобородько. — Скільки пережив бідолашний. Якби ви тільки уявили…
Речення кумедний чоловічок не завершив: від запаморочення упав поряд із Півчеревичком.
— Красненько дякую! — Бородатий безпорадно поглянув на голомозого. — А де ж тепер візьмемо ключа, яким би знову їх завести?
ПІВЧЕРЕВИЧОК ПОЛИШАЄ МОХОБОРОДЬКА
Коли Півчеревичок і Мохобородько нарешті отямились, вони побачили, що лежать один біля одного перед наметом краєзнавців. А ті саме готували сніданок. Над вогнищем парував чайник.
— Диви, вже заворушились! — вигукнув лисий, показуючи на кумедних чоловічків.
— Очевидячки, все-таки вони працюють на батарейках, — байдуже кинув бородань. — Або навіть на сонячних батарейках.
І, помітивши подив свого напарника, пояснив:
— Адже вони вилежувались на осонні. Сонце знову зарядило порожні батарейки, і ті запрацювали. Чи ти не віриш?
Голомозий не відповів. Із наростаючим інтересом він усе дивився на Півчеревичка й Мохобородька. Буцімто хлопчики-мізинчики. Тільки трохи більші. У дитинстві він сприйняв би їх неодмінно як хлопчиків-мізинчиків. У другого є навіть борода. А може, вони є подібні до таких? Наче хлопчики-мізинчики двадцятого століття або, як би це висловитись… І коли ще помізкувати, то й вихованець вовків завбільшки з дитя людське. Раптом і він не хто інший, як оті…
У лисаня задріботіли мурашки по спині. «Здається, я знов стаю дитиною, — подумав перелякано він і спробував одігнати думки про хлопчика-мізинчика. — Яка нісенітниця! А ще сам хочу бути краєзнавцем…»
— Де я? — урвав тишу Півчеревичок.
Півчеревичок зовсім оговтався і зацікавлено підвів голову.
— Ну, бачиш! — Бородатий переможно поглянув на лисого. — У нього знову запрацювала плівка. А вихованець сіроманців усе ще спить у рюкзаку, наче грудка.
Не звертаючи уваги на Півчеревичка, бородань підступив до заплічника, що валявся на траві, присів навпочіпки і ніжно поплескав по ньому.
— Час прокидатися, — мовив лагідно. —Чайник уже закипає. Час вибиратися із рюкзака і ставати людиною.
Повне мовчання. Ані жодного звуку. Ні найменшого поруху в рюкзаку, — хоч дивися на нього чи ні.
—А що як з ним щось сталося, — занепокоївся голомозий. — Чи не задихнувся, не доведи Боже?