— Ваш друг без угаву щось бурмоче, — пояснив лікар. — Ось чому нам довелося влаштувати його в окрему палату, щоб він не турбував інших хворих.
Сказавши це, лікар одчинив двері і провів Муфтика і Півчеревичка до палати.
— А до вас гості! — гучно повідомив він і, звертаючись до обох друзів, додав:—Я не заважатиму вашій зустрічі своєю присутністю, але прошу вас пам’ятати — цього разу не більше п’яти хвилин. Надалі, коли йому стане краще, звісно, гостям можна буде побути довше.
Муфтик і Півчеревичок сказали лікареві «до побачення» і підступили до ліжка хворого. І, зрозуміла річ, неважко уявити їхній подив, коли вони побачили незнайомого чоловіка з чорною бородою. Його темні очі засвітилися радістю і водночас неприхованим збентеженням.
Кумедні чоловічки стояли коло ліжка мов прицвя-ховані і не знали, що й казати.
— Мене звати Вольдемар! — нарешті урвав мовчанку хворий і простягнув Муфтикові й Півчеревичку руку. — Дуже радий з вами познайомитись.
— Муфтик, — назвався Муфтик, потискуючи руку. — Радий взаємно.
— Радий невимовно, — сказав Півчеревичок і в свою чергу потиснув руку хворого. — Ми гадали, що тут лежить наш друг…
Муфтик помітив, що очі Вольдемара оповив смуток, і поспішив урвати Півчеревичка:
— Ми побоювались, що тут лежить наш інший ДРУГ, увесь у гіпсі. А тепер ось ми з полегшенням побачили принаймні, що руки у вас цілі-цілісінькі.
— І ноги теж неушкоджені, — зізнався Вольдемар, і тінь зажури зникла з його очей. — Зламані лиш ребра і, здається, нутрощі зрушені з місця. Однак тут і дивуватися нічого. Добре, що так обійшлося. Якщо на тебе наступає слон…
— Слон?! — одночасно вигукнули Муфтик і Півчеревичок.
— Авжеж, слон, — продовжив Вольдемар. — А хіба ви не знали? Я ж працівник зоопарку, і там на мене ненароком наступив слон.
— З тваринами треба бути дуже обережним, — діловито порадив Півчеревичок. — Якось зі мною сталася подібна пригода, я сам мимоволі наступив, прав-Да, не на слона, а на гадюку. Життя моє трималося на волосинці.
— Авжеж, — мовив Вольдемар. — Із тваринами треба вміло поводитися.
— Вам, мабуть, дуже боляче? — співчутливо запитав Муфтик. — Ми чули з-за дверей, як ви стогнали.
— Я справді стогнав, — зізнався Вольдемар. — Але все ж не стільки від болю, як від суму. Я неймовірно сумую за своїм улюбленим слоном, і цей смуток змушує мене мимоволі стогнати.
— Дивина, — не міг зрозуміти Півчеревичок душевного стану Вольдемара. — На вас наступив слон, а ви, незважаючи на це, сумуєте за ним!
— Саме так, — погодився працівник зоопарку. — Я не знаю, як вам пояснити, але це саме так.
На Вольдемаровому обличчі з’явилося якесь дивне осяяння, яке не могла приховати навіть борода, і погляд його став мрійливим і лагідним. Муфтик і Півчеревичок умить збагнули, що подумки Вольдемар зі своїм слоном. Вони тактовно помовчали.
В цей час одчинилися двері і ввійшла сестра з пучком термометрів у руці.
— Доброго ранку, — сказала вона Вольдемару й мигцем кивнула Муфтику й Півчеревичкові. — Як ми сьогодні почуваємо себе?
— Дякую за турботу, сестро Кірсіпуу, — відповів Вольдемар. — Трохи ліпше. І як бачите, в мене гості.
— Бачу, бачу, — ствердила сестра і простягнула Вольдемарові термометр, який він одразу ж сунув під пахву. — Сподіваюсь, що гості не занадто втомлять вас.
Сказавши це, медсестра легким порухом поправила Вольдемару ковдру і вийшла. Та її останні слова нагадали Муфтику й Півчеревичкові, що їм уже треба йти. Адже п’ять хвилин — невеличкий відтинок часу, який вже, напевне, минув.
— Коли ви завітаєте знову? — запитав Вольдемар.
— Можливо, завтра, — сказав Муфтик.
— Так, — підтримав Півчеревичок. — Неодмінно завтра.
— Ви й не здогадуєтесь, як утішили ви мене своїми відвідинами, — усміхнувся Вольдемар.
Та коли Муфтик і Півчеревичок зачинили за собою двері, з палати знову почувся жалібний стогін.
— Все це, звичайно, вельми красиво, — мовив Півчеревичок, — але в нас ще й досі немає жодної вістинки про Мохобородька.
Вони трохи порадились і вирішили розшукати реєстратуру. Одначе там їх запевнили, що хворого на ім’я Мохобородько в лікарні взагалі немає.
— А що, як через свій маленький зріст він помилково потрапив до дитячої лікарні? — висловив припущення реєстратор.
Але Муфтик і Півчеревичок пояснили, що в Мохобородька борода майже до землі, і через це така можливість виключена.
І реєстратор з цим погодився цілком.
— Я сповна розумію вашу турботу, — співчував він. — І якщо на нього справді наступили, як ви гадаєте, то ми негайно приймемо його до лікарні. Тільки спершу, звісно, його треба знайти.