— І мені теж поставте автографи!
— На жаль, ми дуже квапимося, — буркнув Муфтик і хотів обминути літнього чоловіка.
А Мохобородько ще й пояснив:
— Ми поспішаємо у відпустку, у нас і справді ані хвилинки часу.
Але дідок із портфелем розгнівався.
— Так, одному даєте, а іншому — ні! — проскрекотів він. — Не варто все-таки до людей ставитися по-різному! Я — точнісінько такий же громадянин, як і той юнак, якому ви дали автографи!
Кумедні чоловічки збагнули, що з таким вередливим чоловіком не варто сперечатись і, не промовивши й слова, написали свої імена на папері. І дідусь більше нічого не говорив. Він не спромігся навіть сказати «дякую» і, мимрячи щось про себе, пішов геть.
— Я хотів би автограф!
— І я теж!
— І я!
Кумедні чоловічки перелякано роззиралися довкола, їх оточив натовп. Кожен тримав записну книжку, календарик або просто аркушик. І кожен жадав отримати автограф. Трійці не зосталося нічого іншого, як ставити підписи.
Збігав час. А кумедні чоловічки писали й писали, безперестанку й швидко: Мохобородько, Півчеревичок, Муфтик… Мохобородько, Муфтик, Півчеревичок… Півчеревичок, Муфтик, Мохобородько… І так далі, і тому подібне.
Це була важка робота, важча, ніж можна було сподіватись. І що найгірше — замість того, щоб зменшуватись, людська юрма навколо кумедних чоловічків усе збільшувалася. Чоловіки й жінки, зовсім ще малеча, старезні діди та бабусі підходили й підходили до них.
Усі штовхалися, пробираючись наперед. І всі жадали отримати автограф.
— Оце так відпустка, — тихо зітхав Півчеревичок. — Нічогенька пригодонька.
Півчеревичок, Муфтик, Мохобородько… Мохобородько, Півчеревичок, Муфтик… Все пиши й пиши. І не видно цьому кінця-краю.
— Мої сили вичерпалися, — видихнув зрештою Мохобородько. — Я просто більше не можу.
— І я теж, — приєднався Муфтик. — Аж пальці отерпли.
Півчеревичок підвів голову і безнадійним поглядом окинув юрму довкола них.
— Може, таки годі? — похмуро запитав він. Але охочі до автографів не бажали про це й слухати.
— Ми благаємо! — лунали й лунали вигуки з юрми. — Ми вже чекаємо годину! Ми дуже просимо!
Вклинювалися й суворіші голоси:
— А ви ж то як гадали! Слава зобов’язує!
— Знову ця слава! — сердито кинув Півчеревичок, але настільки тихо, що ніхто не почув. — Насправді слава зобов’язує нас берегти своє життя і здоров’я, а оці люди хочуть загнати нас у могилу.
Вкрай натомлені чоловічки продовжували давати автографи: Мохобородько, Півчеревичок, Муфтик… Муфтик, Півчеревичок, Мохобородько… Півчеревичок, Мохобородько, Муфтик… Мохобородько, Муфтик, Півчеревичок…
І тут сталося нечуване.
— Допоможіть, я непритомнію! — заволав Півчеревичок.
Він безсило розвів руки, трохи погойдався на ногах і бухнувся на землю.
Натовп злякано загомонів.
— Він зомлів! — вигукнув хтось. А хтось додав майже захоплено:
— Писав, писав, допоки не впав!
— Ну, бувають же отакі нерозумні люди, — сердилася чиясь мати, яка щойно отримала автографи. — Вони вимагають і край! А про життя маленьких чоловічків не подбає ніхто!
— А раптом він дух спустив? — висловив здогад, пробираючись до Півчеревичка, жовтовусий чоловік із мітлою, мабуть, двірник. Інакше навіщо б він тримав у руці мітлу.
Це зауваження двірника швидко передалося з уст в уста, і змусило натовп зашуміти ще тривожніше.
А Півчеревичок, як і раніше, лежав на землі, Муфтик і Мохобородько стояли поруч, самі від переляку на грані непритомності.
Першим оговтався Мохобородько:
— Півчеревичка треба віднести в автомашину і негайно повезти до лікаря.
— Може, підігнати фургончика сюди? — враз пожвавішав Муфтик. — Це, напевне, найкраще рішення, бо в машини є колеса, а в Півчеревичка їх немає.
Наче бажаючи переконатись, що Півчеревичок справді без коліс, Мохобородько поглянув на його ноги. І з подивом помітив, як пальці Півчеревичка швидко рухаються — то вгору, то вниз.
«Півчеревичок і справді своєрідний тип, — подумав Мохобородько. — Я аніскілечки не здивувався б, коли б він і в труні не перестав ворушити пальцями».
Та зараз довго роздумувати над цим у Мохобородька не було часу, тому що серйозність становища потребувала неабиякої уваги.
— Іди й підкоти фургончик, — звелів він Муфтику. — Я початую Півчеревичка, щоб юрма, бува, не розтоптала його.