— Принаймні не так швидко, — припустив Мохої бородько. — Образно кажучи, нас оточує мур слави)
— Справді, — погодився Півчеревичок. — Ми — в’язні слави.
При цьому він знову махнув рукою, і з натовпу про лунали захоплені вигуки.
— Що це ти розмахався, — зауважив Муфтик Півчеревичкові. — Це ще більше розпалює людей.
Та все-таки Півчеревичок невдовзі змахнув знову.
— Облиш це, нарешті, — розсердився Мохобородько. — Ти ніби не маєш нічого проти, щоб сидіти у полоні за мурами слави.
Півчеревичок не відповів, але помахувати рукою припинив. І про себе мусив визнати, що у зауваженні Мохобородька є вагома частка правди. Усередині щось приємно лоскотало і, звичайно, це спричиняло не що інше як слава.
Людський натовп вирував навколо машини, і хто відає, чим би все це скінчилося, якби раптом Муфтик не помітив на будинку, поблизу якого вони зупинилися, вивіску. На ній було одне слово: «ГОТЕЛЬ». Та цього вистачило, щоб думки Муфтика переметнулися на інше.
— Любі друзі, — сказав Муфтик. — Ясно, що зараз ми з міста не виберемося. Тож чому б нам не перечекати в готелі? Візьмемо кімнату і спокійно відпочинемо. А завтра рано-пораненьку, коли вулиці ще безлюдні, без перешкод виїдемо звідси.
— Блискуча ідея, — підтримав Півчеревичок. — А як ти гадаєш, Мохобородьку?
— Я чув, що в готелях є ліфти, — вагаючись, мовив Мохобородько. — Що ж буде, коли дверцята раптом прищикнуть мою бороду?
Півчеревичок засміявся:
— Адже ліфт зачиняється не навічно, — сказав він. — Щоразу, коли він зупиняється, дверцята відчиняються самі.
Після цих слів Мохобородько заспокоївся, тож на цьому й домовилися. Кумедні чоловічки вибралися з автомобіля, опинились на майдані перед готелем і ледве-ледве пробралися крізь бурхливий натовп до скляних дверей. Ще мить, і вони опинились у величезному готельному вестибюлі, зацікавлено роззирнулися.
У вестибюлі справді було велелюдно — хто заходив, хто виходив, хто про щось домовлявся з адміністратором, хто купував газети чи сувеніри. Носії у форменому одязі котили на візках просто гори валіз від входу до ліфтів і навпаки. Трійця із вдоволенням помітила, що вони не привертають особливої уваги. А втім, нічого дивного — у готелі зупинялися мешканці далеких міст і навіть гості з-за кордону, які взагалі нічого не чували про славетні діяння кумедних чоловічків.
— Досить пристойний готель, — обізвався Півчеревичок. — Я вже відчуваю, як тут спочину.
Його пальці задоволено ворушилися, бо, навіть одпочиваючи, він не давав їм спокою.
— Ну що ж, попрохаємо кімнату, — запропонував Муфтик.
Мохобородько згідливо кивнув головою.
— У номері ми будемо якнайкраще захищені від слави, — вирішив він.
Вони підійшли до адміністратора. Саме в цей час л нього не було жодної людини, і він поринув у вивчення якихось списків. Його обличчя було неприступне й серйозне, і друзі не одразу — Ми хотіли б зняти кімнату, — почав нарешті Муфтик.
А Мохобородько уточнив:
— Ми хотіли б кімнату з балконом. Адміністратор не одвів погляду від списків.
— Вам замовляли кімнату? — раптом поцікавився він.
Кумедні чоловічки до пуття не зрозуміли цього за] питання і стримано мовчали. Працівник готелю вивчав свій список далі. На його лиці не ворухнувся жоден м’яз.
— У вас принаймні є хоч відрядження? — зашептав він.
На деякий час знову запала тиша. І зненацька Півчеревичок одповів:
— Відряджень немає, але зате нас дуже добре кщ пують.
— Як? — запитав адміністратор. — Про що це ви говорите?
— А ось підіть до універмагу, якщо не вірите, —І відрубав Півчеревичок. — Там побачите, як чудові нас розкуповують.
Лише тепер адміністратор відклав папери й поглі нув на трійцю. І вмить його серйозне лице проясні лося.
— Ой, послухайте! — радісно вигукнув чоловік.-Адже це ви!
— Звичайно, ми, — усміхнувся Півчеревичок. -Хто ж іще!
— Ну, чого ж ви мені зразу не сказали, — медоя усміхнувся адміністратор.
Йому, як місцевому жителю, слава кумедних чолв вічків була, звісно, добре відома, і зараз за якусь хві лину його наче підмінили. Він одклав свої аркуші! похапцем заходився гортати інші папери.
— Може, вас задовольнить двомісний номер люкс? — поцікавився він. — Там дуже просторо і, зрозуміло, є всі зручності.
— А балкон? — закортіло дізнатися Мохобородьові. — Балкон у номері є?
— На жаль, балкона немає, — повідомив адміністратор. — Зате ванна просто чудова.
— Але ж послухайте! — настовбурчився Півчеревичок. — Невже по-вашому, Мохобородько повинен спати у ванні? Він же зрештою не амфібія!
Від різкого тону Півчеревичка працівник готелю снітився.
— Даруйте, будь ласка, — оторопіло промимрив він. — Ви мене не так зрозуміли. У номері люкс, прав-іа, лише два ліжка, однак один з вас міг би прилаш-Іуватися на дивані.
— На жаль, не підходить, — почав пояснювати Мохобородько. — Річ у тім, що я сплю тільки просто Ьеба, на свіжому повітрі.
Адміністратор замислився.
— У цьому випадку з вашим розташуванням у нас (иникають неабиякі труднощі, — нарешті сказав іін. — Адже не можу я послати вас ночувати на повір’я!
— А чому б і ні? — пожвавішав Мохобородько. — Що ж лихого у цьому — переночувати на подвір’ї?
Було видно, як адміністратор полегшено зітхнув.
— Подвір’я у нас впорядковане і порівняно ти-Се>— заторохтів він. — Там, до речі, є вельми непога-Ра собача будка. Ми пропонуємо її гостям, які, трапляється, приїздять з собакою. А зараз, на щастя, будра вільна. Звісно, з номером люкс її порівняти не можна, але, сподіваюсь, при своєму невеличкому зро-ртові якось влаштуєтесь. Я звелю принести свіжого сіна чи, може, подушку?
— Вельми дякую, проте нічого не треба, — заспокоїв його Мохобородько. — Найліпше я сплю на голій землі.
— Ну, тим краще, — сказав працівник готелю. — Якщо у вас уже такий звичай, то будь ласка.
Він виписав квитанцію, дав кумедним чоловічкам ключ від двомісного номера люкс і побажав гарного відпочинку.
Вони заплатили за номер і пішли до ліфтів, щоб піднятися на тринадцятий поверх, де знаходився їхній номер люкс.
Мохобородько стурбовано дивився, як дверцята ліфта то зачинялися, то відчинялися.
— Тринадцятий поверх, — пробубонів він. — Це нічого хорошого не віщує. Якщо мою бороду прищикне дверцятами, то мені, безумовно, буде не вельми приємно чекати монтера.
І Мохобородько про всяк випадок сховав бороду під сорочку.
І тут трійця зіткнулася з несподіваною перешкодою. До них підійшов юнак у формі готельного службовця і зверхньо попередив:
— Неповнолітнім без супроводу дорослих кори стуватися ліфтом суворо заборонено!
— Ти ба, яке цабе! — спохмурнів Півчеревичок. — Самому ледве виповнилося чотирнадцять, а вже по вчає-застерігає.
Незнайомець і справді мав вигляд хлопчака. При наймні бритва не торкалася його ніжних рожевих щік, і м’який пушок вусів тільки-но висіявся.
— Схоже, що цей хлопчисько і не чув про нас, — продовжував Півчеревичок. — Газет він, певне, вза галі не читає. Від такого не дочекаєшся належної уваги або гідної шаноби.
Та бурчання Півчеревичка аніскільки не вплинуло і зрештою не залишилося нічого іншого, як Мохобородькові видобути з-під сорочки свою бороду.
Він упритул підступив до юнака, підняв повище бороду й сказав:
— Вибачте, будь ласка, чи ви бачили де в підлітка таку бороду?
І Півчеревичок ущипливо додав:
— Принаймні маємо справу не з якимось молокососом.
На це службовець готелю не спромігся відповісти. Після Півчеревичкових слів він геть зашарівся і присоромлено відступив перед кумедними чоловічками.
Друзі зайшли до кабіни ліфта, що саме спустився вниз. Ніхто з них раніше ніколи не їздив ліфтом, тому цілком зрозуміло, що вони хвилювалися трохи. Мохобородько обіруч учепився в бороду, Муфтик геть» спітнів, а Півчеревичкові пальці надзвичайно швидко ворушилися.