Не said he was looking for new faces. It was my dream to become a model so I accepted to take pictures at his studio. He was very professional so we had an affair together It didn't last long, He said I was too young, he was nervous, always asking for my ID. card.
But Karolina Kurkova was 15 when she signed her first contract with Miuccia Prada! I don't see the problem.
Я нічого про нього не знаю, та він казав мені, що спілкується з якимось священиком. Православна церква близька до влади. Може, він хотів видати себе за бойовика, щоб підозра впала на чеченських сепаратистів. Хто там знає?
Хтозна, чи допоможе вам моя розповідь зрозуміти, що сталося. Якось під час фотосесії в його студії цей навіженець сказав, що зможе змусити мене заплакати двічі поспіль, розповівши одну історію, та й годі. Він хотів, щоб у мене засяяли очі, тоді світлина буде ліпша. Я сказала, нехай спробує.
— Уяви, — мовив він, — біле ведмежа на крижині. Воно весело плигає довкола своєї матері, аж у неї поціляє мисливець. Ведмедиця заточується і падає на бік, її білим хутром розпливається кругла кривава пляма. Вона гарчить від болю. А ведмежа нічого не помічає, воно знай гасає собі, аж розуміє, що матінка його не рухається. Спершу йому здається, ніби вона заснула. Він пхає її, кусає за морду, обнюхує заплющені очі. Намагається звести то одну лапу, то другу, та вони тяжко падають у червоний липкий сніг. Марно силкується він збудити її. Минає десять, двадцять, тридцять хвилин. Врешті ведмежа здогадується, що вона нежива. Воно починає зойкати, спершу хрипко, тихенько, немов скривджена дитина, а потім, лементує, квилить до місяця. Спробуй уявити собі, як те звірятко, стоячи у кривавій калюжі, усвідомлює, що лишилося самісіньке на білому світі, й нетямиться від нелюдського лементу чи, навпаки, людського, що ще гірше для звіра.
Коли він змалював мені оте лихо, я заплакала. І він заплакав зі мною. Це вразило мене страшенно. А він провадив:
— Розумієш, ведмежа оплакувало матінку. Воно просило помочі, його покинули, воно у відчаї. Втративши батьків, ми дорослішаємо, намагаючись упоратися зі страшенним горем і жахом. Ведмежа вже хотіло було піти собі, аж його щось зупинило, і воно повернулося до матері. Воно намагається розтулити їй повіку, полизати морду. Воно не здається. І тоді відбувається неймовірне: ведмедиця розплющує одне око, а потім і друге! Вона ворушиться, дихає, позіхає і потягається! І ведмежа знову волає, тепер на радощах.
Воно гасає туди й сюди, залазить на неї, вона ніжно відпихає його… Уяви! Виявляється, куля не вбила її, а тільки подряпала, вона знепритомніла й оговталася, коли біль ущух. Сталося диво. Мисливець пішов собі, ведмедиця і дитинча притулилися одне до одного, щоб зігрітися, і зникли в хуртовині, щасливі, наче знову народилися на світ.
Октав правду казав, я знову заплакала, тепер від захвату. Це було немов чари. Він повсякчас клацав апаратом, знімаючи мої сльози, що котилися разом з тушшю. Мій смуток був дуже фотогенічний, не гірший від реклами „Сислею“.
— Бачиш, — сказав наостанку Октав, — вдруге твій плач був ще прекрасніший, бо ти проливала сльози відродження. Я щойно розповів тобі найгарнішу історію на світі — Євангелію».
Хто вам дав мій телефон? А, цей той французик, що взяв мене за білоруску, я пошила його в дурні, мов найостаннішого йолопа, і треба ж було лишити йому мої координати! Він цілісіньку ніч випрошував у мене номер телефону! Шукав дурман, казав, що покінчив з ним, та чомусь тільки про нього й казав, як ото всі наркомани, яких корчить од його відсутності. Казав, що з кокаїном завжди те саме: або його нюхаєш забагато, або замало. Ото вже телепень! Та в мене є принцип: я нікому не даю мого телефону, а то потім буде ціла купа прикрощів, і ваш дзвінок — найліпший доказ цього!
Тетяна С., студентка, Нижній Новгород.
Не знаю, що вам сказати про мого сина. Я приголомшена. Стільки жертв… Перепрошую. Не могли б ви налляти мені склянку води? (…) Він був веселий, жвавий хлопчина. Завжди намагався бути в центрі уваги, плигав, пустував, сьогодні його назвали б «гіперактивний», а тоді казали «неуважний». Догани його вчителів я вважала компліментами, поважаючи цінність дитячого бунтарства, от халепа, невже ви вважаєте, що у всьому цьому винна я? (…) Я виховувала їх з братом сама, стільки мороки з ними було, гадаю, він приховував свою депресію, як я і свою ото… Діти дуже чутливі до настрою батьків. Ні, не думаю, що я потурала потягові Октава до мене чи до суперництва зі старшим братом. Та, зізнаюся, мені лестило те, що мої діти в захваті від мене! Його божевілля важко пояснити. Йому не бракувало любові. Може, її було забагато? Невже ви будете докоряти матері за надмірну любов до дітей! Ох, розлучення — звичайне явище за нашого часу, багатьох воно спіткало, та не можна ж повсякчас кивати на розлучення, авжеж, на нього можна все списати, та якби діти розлучених батьків усі зсувалися з глузду, то на білому світі було б повнісінько навіженців, що гуляють на волі. От самі подумайте лишень!
16
Він сказав, що шукає нові обличчя. Я завжди мріяла стати моделлю, тож погодилася на фотосесію в його студії. Він виявився справжнім фахівцем, і у нас виник зв’язок. Та тривало це недовго. Він сказав, що я замолода, нервував, вимагав у мене документи. Таж Кароліна Куркова свій перший контракт з М’юччею Прадою підписала у п’ятнадцять років! То в чім річ? Юргіта П., модель, «Арісто ейдженсі», Москва